Хочете мати здорову дитину? Ми вам допоможемо

/Files/images/лин 05а.gif

Рекомендації батькам щодо правильної постави у дітей

/Files/images/лин 05а.gif

Чому дитина часто хворіє?

/Files/images/лин 05а.gif

Безпека Вашого малюка. Правила дорожнього руху.

/Files/images/лин 05а.gif

Батькам майбутніх першокласників. Поради вчителя-логопеда

/Files/images/лин 05а.gif

Ефективне виховання без покарання

/Files/images/лин 05а.gif

Спілкуємось і діємо. Вплив сучасних мультфільмів на психіку дитини

/Files/images/лин 05а.gif

Що провокує стрес у дитини?

/Files/images/лин 05а.gif

Харчування дітей вдома після перебування їх в дитячому садку

/Files/images/лин 05а.gif

Неспокійна або гіперактивна дитина

/Files/images/лин 9.gif

«З РОДИНИ ЙДЕ ЖИТТЯ ДИТИНИ»

ВІЧНІ ЦІННОСТІ ЛЮДИНИ, СУСПІЛЬСТВА,

РОДИНИ ТА ДИТИНИ

Сім 'я — одне з найважливіших соціальних надбань людства, цін­ність якого з давніх часів і до наших днів запишається незмінною. Вона концентрує в собі й відображає важливі досягнення тисячоліт­ньої цивілізації людських об'єднань, оберігає пам'ять народу від не­буття, є творцем і захисником розумного, доброго, вічного.

/Files/images/семья.jpg

Саме сім'я є вічною цінністю людини, суспільства та дитини, адже вінцем сім'ї, що завершує природний цикл, є народження дитини. Це сприяє духовному оновленню, піднесенню життєвих сил членів сім'ї, загострює почуття відповідальності за здоров'я й виховання нових членів родини.

Саме у сім'ї дитина робить перші кроки пізнання, навчається орієнтуватись у світі речей, величин, недоступних чуттєвому досвіду, розрізняти добро і зло, прекрасне і потворне. Родинне коло допомагає маленькій людині пізнавати навколишній світ в усій його різноманіт­ності, тут у неї формуються і виховуються громадянські почуття, сві­тогляд, естетичні смаки У сім'ї дитина готується до праці й захисту Батьківщини, до ролі батька або матері.

Коли і чому виникла сім'я? Хто б не шукав відповіді на це запи­тання, обов'язково натрапить на силу-силенну різноманітних теорій, за допомогою яких учені минулих століть й наші сучасники намага­лися і продовжують з'ясовувати для себе, щоб пояснити людству за­кономірності й неминучість появи сім'ї.

Скажімо, в Біблії знаходимо багато свідчень про те, як створюва­лися та існували сім'ї у давніх іудеїв, які в них були звичаї і традиції, мораль, стосунки між чоловіком і жінкою, ставлення до дітей. Анало­гічні відомості маємо про сім'ю в Єгипті, Шумерії.

В арабських, вірменських, грецьких, латинських джерелах знаходимо відомості про сім'ю східних слов'ян. У побуті та звичаях наших предків існував культ Матері, поваги до старших та всілякого оберігання від зла й скверни дітей. Навіть поняття «виховання» в українській мові означає перебування дитини в певних сприятливих, спеціально організованих і безпечних для її життя, здоров'я й морального розвитку умовах.

Усе суще, що живе на Землі, мас свій початок і кінець. Сім'я у цьому одвічному циклі — цементуюче начало, яке, власне, ство­рює саму людину. З плином часу роль сім'ї у вихованні особистості аж ніяк не зменшується. Зазнаючи час від часу відчутних ударів, сім'я що­разу, як міфічний птах фенікс, здіймається на крилах любові й доброти.

Навіть у наш час, такий тривожний, економічно й соціально не­стабільний, суспільно хиткий і «вибухонебезпечний» непередбачуваними подіями і полярно змінюваними цінностями, сім'я, хоч і зазнає значного негативного впливу, продовжує залишатися тим єдиним ост­рівцем у бурхливому житейському морі, де людина може знайти свій затишок, розраду і надію.

Думаємо, ніхто не буде заперечувати, що доволі часто доводиться чути такі слова: сім'я має створити належні умови для виховання дітей. Що це за умови? Скільки їх? Хто їх створює? Від чого вони зале­жать? Визначившись із запитаннями, маємо знайти на них відповідь.

/Files/images/семья 2.jpg

Головною умовою успішного виховання дитини є саме сім'я. І не просто сім'я, а щаслива сім'я. її не можна створити за наказом, з примусу, ніякими іншими засобами, крім духовних. Але виникає цей «палац щастя» — сім'я — не одразу, а поступово і значною мірою за нежить від нас самих, наших взаємин один з одним, наших уподобань і прагнень, від того, що найбільше цінується у людському бутті.

Досить, часто ми, дорослі, не розуміємо, а то й (зізнаймося собі » цьому) не прагнемо зрозуміти потреби і запити наших дітей, що викликає. в них тривогу і протест. Не хочуть вони з цим миритися. Та й чи повинні робити це? Звідси й добре відома проблема «батьків і дітей», яка була актуальною і в минулі часи, і сьогодні.

То в чому ж справа? Невже ми такі черстві й нечуйні до своїх чад, байдужі до їхніх інтересів, неспроможні зрозуміти найближчих нам людей, а наші діти жорстокі й невдячні, грубі й егоїстичні настільки, що на всі наші спроби щиро порозумітися з ними відповідають без­душністю й емоційною глухотою?

Однозначної відповіді на ці питання годі шукати. Адже всі сім'ї — дорослі та діти — неповторні. Неповторні чинники і витоки схожих на перший погляд внутрішньо сімейних проблем. Водночас навіть еле­ментарні знання в цій сфері можуть допомогти вирішити ту чи іншу проблему з найменшими втратами як для батьків, так і для їхніх дітей. Усе інше, як мистецтво артиста на сцені, досягається тяжкою працею, солоним потом, недоспаними ночами, розладнаними нервами, розча­руваннями й невдачами і знову пошуком.

Батьки, так само як і актори, можуть бути талановиті й бездарні, яскраві й сірі. Проте коли на виставу бездарних акторів ми можемо й не піти, то в сім'ї батьки і діти співіснують весь час поряд, живуть одним життям. Тому ми маємо постійно думати і дбати про своїх синів і дочок, намагатися знайти спільні інтереси, оволодівати всіма багат­ствами теплих, щирих і сердечних взаємин у сім'ї.

Іншого шляху, ніж самовдосконалення, збагачення своєї душі, за­своєння знань (не тільки книжкових), щоденна праця з дітьми, просто не існує. Людство ще не винайшло чарівного еліксиру, який би до­поміг досягти взаєморозуміння в сім'ї. І все-таки, попри всю непов­торність кожної родини, ще раз підкреслимо, що шлях до «палацущастя» пролягає через певні знання: знання дитячої психології, характеру дитини, оволодіння різними прийомами спілкування.

Водночас не забуваймо, що такі наші якості, як щирість, безпосе­редність, справедливість, об'єктивність та врівноваженість — зав­жди жадані супутники сімейної злагоди, дружби й взаєморозуміння, успіхів у вихованні дітей.

Досвід виховання дітей в українській родині переконує нас у тому, що батькам необхідно навчитися бути«в міру» (яка вона, чим вимірюється кожен визначає сам, інтуїтивно — та чи можливо це?) поступливими і вимогливими, «м'якими» і «твердими», лагідни­ми і суворими, бачити близьку мету, сьогочасну і стратегічну, розумі­ти свій психологічний та емоційний стани гак само, як і дитини. А це надзвичайно складна справа.

Навчимося судити себе найсуворішим і найсправедливішим власним судом, і нам відкриється істина — як часто ми далеко стоїмо від власних дітей, від розуміння їхніх інтересів, життя. Це не лише наша вика, а об'єктивна закономірність розвитку самої природи, вираженої у формі людських стосунків, не просто батьків і дітей, а людини старшої і молодшої, стосунків особистостей, зумовлених різним генетич­ним багатством, психофізичними і фізичними особливостями, емоція­ми, віком, соціальним досвідом, комунікабельними уміннями, етнічни­ми особливостями, антропологічною конституцією, соціальним і навіть географічним походженням, менталітетом та ще більше невідомими і незрозумілими явищами психіки, інтелекту, поведінки і діяльності.

Аби добре навчати, а ще краще виховувати дитину, необхідно зна­ти і дотримуватися багатьох умов. Окремі з них від нас незалежні, їх маємо сприймати такими, якими вони є, прилаштовуватися та ви­користовувати їх у розвитку і вихованні дітей. Є ще умови, які склада­ються внаслідок соціально-економічних обставин, життєвих ситуацій сім'ї, родини, одного чи обох батьків тощо.

/Files/images/семья 1.jpg

Спробуємо разом проаналізувати усе, що пов'язане із вихованням дитини, і ми незалежно один від одного дійдемо однакових висновків.

Повноцінність фізичного, фізіологічного і психічного здоров'я дитини в усі вікові періоди її розвитку. Це забезпечує адекватність (відповідність) сприйняття нею навколишнього об'єктивного (реаль­ного, матеріального) світу, що, в свою чергу, сприяє прискореному розвитку абстрактних уявлень, умінь узагальнювати те, чого не можна осягнути на основі лише реально видимого, відчутного тощо.

Тільки поєднуючи сприйняття дитиною реального і раціонального на початковому етапі її розвитку, сформовані уявлення про доцільне і те, що приносить задоволення, радість батькам і дитині, найближчим людям, можна говорити, що виховання дитини розпочалося. Вона ро­бить вибір, вона оцінює, творить себе, свою поведінку разом з вашою педагогічною допомогою.

Звичайно, ця умова містить у собі і генетичну природу, або спадко­вість багатьох попередніх поколінь обох батьків. І хоча врахувати це повною мірою майже неможливо, та все ж бажано, щоб молоді люди, які беруть шлюб, у довірливій і делікатній формі ознайомили один одного зі своїм родоводом, станом здоров'я (свого та батьків і стар­ших). Це допомогло б уникнути багатьох непорозумінь, а то й склад­них проблем, які виявляться в сім'ї пізніше.

Отже, ця умова, хоч і є від нас майже незалежною (спадковість, здоров’я дітей і батьків), та за умов раціонального підходу до творення сім’ї, урахування нових досягнень медичної і соціальної науки, можна уникнути багатьох помилок.

До цього варто додати й те, що, заданими статистики, у значної кіль­кості сімей зачаїти відбувається у стані алкогольного сп'яніння, хоча ні для кого не секрет, що дія алкоголю при зачатті може бути довготривалою та виявлятися в різні періоди життєдіяльності як дитини, так і зрілої лю­дини. При цьому, як доводять лікарі, опір до алкоголю у дітей, уражених

ним при зачатті, з кожним поколінням слабшає. З цього приводу у спеці­альній літературі наводять приклади з життя поколінь французьких вино­робів (мабуть, можна знайти це і в інших народах), коли кожне покоління, де батьки і діти пили, деградує аж до фізичного і психічного виродження.

У сім'ї в кожної окремої людини є чимало способів оптимізувати виховання і життя дитини високими ціннісними переживаннями і практичною діяльністю.

Таким чином, навіть ті обставини, які від нас зовсім не залежать і які видаються, на перший погляд, недосяжними, коли йдеться про виховання дитини, батьки можуть пом'якшити, викликати у дитини інтерес до життя та діяльності. Буває так, що дитина не може фізично рухатися, проте працює й розвивається інтелектуально, і це забезпе­чує її безпосередній зв'язок з батьками, родиною, найближчим соці­альним і природним середовищем,

У вихованні дітей в сім’ї важливою умовою е/Files/images/семья 4.jpg

дотримання родинно-національних традицій, що найкращим чином забезпечують зв'язок поколінь, збереження культурних скарбів народу. Ця умова є реальною і об'єктивно існуючою. Саме тому найбільш необхідним сьогодні є здійснення родинно-національного виховання на основі

відроджуваних традицій української народної педагогіки та досягнень педагогічної науки, що, безперечно, є хорошим ґрунтом для формування педагогічної культури батьків.

Особливе значення для виховання і розвитку дитини, її соціальної спрямованості, адаптації в соціальному середовищі мають соціально-побутові умови. Вони свідчать про матеріальне забезпечення сім’ї – добробут, житло, певну комфортність проживання родини, взаємини між батьками та батьками і дітьми.

Звичайно, життєвий рівень родини має значення для розвитку дитини, її фізичного, морального і духовного здоров'я. Соціально-побутові умо­ви є тією постійною складовою життя сім'ї, яка за бажанням батьків та посильній участі дітей — удосконалюється, поліпшується, збагачується.

Проте часто буває так. що зосереджуючи увагу інше на поліп­шенні соціально-побутових умов, сім'я багато втрачає в інтелектуальному, моральному духовному розвитку і вихованні дітей, збіднює їхні інтереси та запити.

Педагогічні умови визначають сукупний рівень знань, форм і методів виховання батьками дітей та конкретний ступінь їхньої вихованості. Разом з тим важливою педагогічною умовою є взаємини батьків і дітей, які відображають культуру сім'ї, ставлення до матеріальних і духовних цінностей родини.

Розглядаючи сім'ю, виховання в ній дітей як складне суспільне, соціально-економічне, духовне, психологічне і педагогічне явище, ми ознайомилися лише з деякими найважливішими його аспектами.

У педагогічній науці та й серед практиків не існує однозначно чіткого, як формула, поняття «виховання дітей в родині», його сутнісних ознак, не з'ясовано, якою ж однозначно ціннісною має бути мета ви­ховання дітей і, взагалі, чи є щось в цьому процесі однозначним для всіх народів, етносів, сімей?

Перейду на дещо сухішу мову науки, щоб зробити лише загаль­ний висновок, виходячи з положень сучасної педагогіки. Виховання дитини в сім'ї і суспільних інститутах відображає систему (хоча й не завжди) цілеспрямованого і планомірного формування світогляду, пе­реконань і почуттів, волі й характеру, потреб і здібностей, адаптації її в соціальному середовищі, світоглядних ознаках, поведінці, повсякден­ній діяльності, стосунках особистості з мікро- і макросередовищем.

Таким чином, виховання дітей можна визначити як інтегрова­ний процес взаємодії і впливу всіх біогенетичних, фізичних і психо­логічних сил і потенцій, що має дитина, та соціально-економічного, духовного і морально-ціннісного середовища, в якому вона перебуває у найважливіші моменти свого життя.

Отже, завершую цю частину нашої розмови на оптимістичній ноті — виховання ваших дітей значною мірою залежить від вас, найпер­ше — вашої поведінки, діяльності, прикладу для наслідування, ство­рення умов, що забезпечують повноцінність виховання дитини. А для цього потрібно, щоб вона опанувала складну ціннісну систему життя людей. Про це й піде мова у наступній частині.

/Files/images/лин 33.gif

ЕКСПРЕС-ІНФОРМАЦІЯ

«ДУХОВНА СИЛА РОДИНИ»

Пропоную вам, батьки, трішечки помріяти. Закрийте очі й уявіть, якою б ви хотіли бачити свою дитину через 15—17 років на порозі самостійного життя?

А тепер у зворотному напрямку: що треба зробити батькам, вихо­вателям, усьому педагогічному колективу, щоб усі ці мрії справдили­ся? (Висловлювання батьків.)

Пригадаємо лише один вислів «Здоров'я — це стан душі». Тому емоційний, психологічний, духовний стани душі мають також вели­кий вплив на людину.

/Files/images/спорт сем 3.jpg

Здоров'я людини не буде повноцінним, якщо вона не матиме належного соціального статусу і захищеності, якщо не дбатиме про постійний фізичний та інтелектуальний розвиток, особисту та екологіч­ну безпеку оточуючого.

Від того, який ви створите в сім'ї мікроклімат, і залежатиме ваше життя та життя ваших дітей: чи рівненько та швиденько коти­тиметься по складних вибоїнах життя, чи, можливо, рипітиме і пада­тиме, натрапивши на будь-яку перешкоду.

Ми зупинимося на духовній спиці нашого колеса, при цьому пам'ятаючи, що розум, тіло та дух мають зв'язок. Тож нам слід усвідо­мити всі свої негаразди і намагатися збалансувати недоліки, адже, як говорить народна мудрість: «Сім'я — джерело духовних цінностей».

Саме роздуми про вічне, ціннісне завжди спонукають до глибоко­го аналізу життя попередніх поколінь і рідного народу, сім'ї, особис­того життя. Адже тільки в порівнянні можна прийти до правильних висновків і про вічне, і про ціннісне, і про сьогодення.

Тому ця частина нашої розмови має надзвичайно важливе значення для усвідомлення історичної мети життя людей: задля чого вони жили, задля чого живемо ми, як виховували дітей раніше і як виховуємо тепер, чи хороші умови ми створюємо і обираємо способи виховання, чи допо­магаємо дитині зростати духовно, фізично і морально здоровою.

Тепер вам потрібно визначити, хто на сучасному етапі впливає на виховання та розвиток дошкільника, тобто вашого малюка, а потім, ми визначимо ступінь впливу (інтерактивна гра з батьками «Модуль виховання сучасної дитини»). Батьки визначають три ступені впливу на дитину: соціум, дитячий садок і сім'я, висловлюють свої судження з при­воду кожного (на дошці викладається трикутник виховання).

Сьогодні ми зупинимося на впливі сім'ї на виховання. Людина з прадавніх часів жила у світі оцінок і цінностей, які мають об'єктивні і суб'єктивні виміри. Без виміру цінностей існування самого людства як розумної цивілізації взагалі неможливе. Адже тільки на основі по­рівнянь, потреб визначаються ціннісність суспільних, моральних, ду­ховних та історичних явищ, подій, діяльність родини і людини, пер­спективи виховання молодого покоління.

Історичний досвід свідчить, що винятково на основі багатства духовних, матеріальних, прагматичних цінностей, інтересів, потреб та пріоритетів життя визначається вибір особою чи суспільною, ет­нічною групою, народом, людством сьогочасних оптимальних і пер­спективних шляхів свого розвитку, поліпшення умов виховання дітей. Йдеться не лише про дітей, а й про освіту і культуру в широкому ро­зумінні, організацію та способи виробництва, суспільний устрій, ідео­логію і політику тощо.

/Files/images/семья 5.jpg

Сім'я як явище є найвищою організаційною, суспільною, моральною і духовною цінністю для всіх людей. Вона є тим щасливим вибором, яке людство зробило в процесі своєї еволюції, і водночас є тією найвищою цінністю, якій своїм народженням, своїм життям і вихованням має завдячувати кожна людина. Виховання дитини без сім'ї, без батьків стає збідненим, яких би висот не сягнула ця людина у майбутньому.

Разом з тим кожен етап соціально-економічного, суспільного, політичного, морального і духовного розвитку сім'ї безпосередньо впливає на формування життєвих цінностей родини. Сукупність цін­нісних орієнтацій сім'ї визначають її інтереси, потреби і мотиви, матеріальні і духовні запити, на основі яких вона вибудовує певну модель життя, здійснює свою сучасну і проектує майбутню діяльність. Таким чином, способи виховання дітей у нових соціально-економіч­них і суспільних умовах зумовлюють і зміну життєвих цінностей та орієнтацій української родини. Проте незаперечними є духовні цін­ності й ідеали самої сім'ї, які головним чином виплекані на основі трьох головних чинників.

1. Давньослов'янської та давньоукраїнської дохристиянської сімейної культури, що в своїй ідеології має питоме, суто українське,
етногенетичне язичницьке коріння.

Це особливо помітно у духовній культурі українського народу, його ставленні до шлюбних обов'язків, батьківства та материнства, виховання дітей, дотримання традицій і звичаїв, що через віки транс­формувалися у наше сьогодення й частково українізували християн­ську культуру, корінням якої, як відомо, є іудейство.

Значною мірою український етноменталітет також помітно впли­нув на культуру етноменшин, які живуть в Україні. Вони збагачуються українською духовністю, звичаями, традиціями і культурою, відчува­ють мирне і дружнє ставлення українців до тих, хто прийшов з миром жити і працювати на українській землі.

2. Християнської шлюбно-сімейної культури, яка побудована на основі давньоєврейської системи взаємин і вірувань у родині. Цін­ності й ідеали сім'ї головним чином зберігаються через дотримання канонів християнства (православ'я), хрещення дітей, відзначення християнських свят, зовнішню обрядовість тощо. Разом з тим, у цю культуру привнесена значна кількість елементів стародавньої україн­ської язичницької культури.

3. Загальноєвропейської культури, яка формувалася переважно на етнокультурі стародавніх етносів та християнській культурі (католи­цизм і протестантство). Цей чинник впливав на формування цінностей та ідеалів української родини через живе спілкування з народами-сусідами — росіянами, поляками, словаками, чехами, угорцями; засвоєння кращого досвіду творення сім'ї, сімейних стосунків, виховання дітей.

/Files/images/семья 8.jpg

Певний вплив на збагачення педагогічної культури української сім'ї, очевидно, мало спостереження за сімейними взаєминами пред­ставників інших народів, які проживали на споконвічних землях укра­їнців: вірмен, євреїв, татар, гагаузів, угорців, поляків, німців, росіян, циган, грузинів тощо.

Культура сім'ї, її ціннісні орієнтації й ідеали не є чимось раз і на­завжди даним, незмінним. Формування ціннісних орієнтацій та ідеалів виховання дітей у родині є процесом динамічним, зумов­люється як тривалими в часі соціально-економічними умовами, так і короткочасними, які істотно впливають на загальний рівень життя народу, його духовну стійкість і витривалість, уміння в цих умовах виживати і зберігати свою духовну й культурну самобутність і неза­лежність, розвивати й культивувати найкращі національні прикмети, які забезпечують оптимізм і життєву силу народу.

У нових умовах розвитку української родини знаходять вияв усі три вище означені чинники сім'ї. Найбільше вони виявляються у став­ленні до самого інституту сім'ї, дітонародження, освіти, культури, по­буту, матеріальних благ, здоров'я, доброзичливих взаємин між чле­нами родини, їх громадянської і особистої свободи та незалежності, рівності і вірності, вихованні дітей, гуманності тощо.

Все не в родині виступає одночасно і як цінності, одні з яких є реа­ліями, а інші такими, яких вона прагне досягти, і як ідеали. Саме тому ціннісні орієнтації сучасної родини дають змогу регулювати державну політику так, щоб вона найбільше відповідала потребам родини, а педа­гогам і психологам розробляти такі методики, які сприяють поліпшенню взаємин батьків і дітей, представників старших поколінь, сім'ї і школи.

Визнаючи людину як найвищу цінність суспільства, потрібно вод­ночас розглядати соціально-економічні, демографічні та морально-психологічні умови сучасної сім'ї як високі ціннісні орієнтації осо­бистіного розвитку дітей і батьків.

Складність перехідного періоду зумовлює погіршення не лише економічної та політичної ситуації в державі, а й поглиблює демогра­фічну кризу, в якій опинилася Україна на початку 90-х років XX ст., що негативно впливає і на педагогічні умови виховання дітей.

Та на відміну від економічної чи політичної, демографічна криза більш інертна, непролонгована в часі та важко керована. Так, у нових соціально-економічних умовах народжуваність дітей в Україні знизилася до рівня, який не забезпечує простого відтворення поколінь, натомість поглиблюється процес старіння суспільства.

Демографічні процеси значною мірою спричинили психологічну і моральну депресію, пригніченість і погіршення здоров'я народу, у багатьох батьків посилили педагогічну байдужість, безкультурність, безвідповідальність у вчинках, зумовили неуважність до виховного потенціалу.

Демографічна тенденція сім'ї зумовлює загрозу інтелектуальному і моральному потенціалу народу внаслідок різкого зниження життє­вого рівня сімей в Україні, збільшення бездітних пар, які не бажають мати дітей через соціальні, матеріальні та психологічні причини.

Повільно зростають прибутки населення, а ціни і тарифи виперед­жають темпи їх зростання. Збільшуються витрати населення на ме­дичне обслуговування, навчання дітей, комунальні послуги, що підри­ває економічні можливості сім'ї. Невпинно зростає дитяче сирітство та безпритульність.

За своїми характеристиками сім'я є динамічною, диференційова­ною, соціальною структурою, яка видозмінюється шляхом збільшен­ня або зменшення кількості її членів, проходить різні етапи станов­лення і розвитку, вдосконалюється в міру виконання своїх функцій, збагачує зміст життєдіяльності та досвід виховання і робить свій вне­сок у скарбницю матеріальних та духовних цінностей народу. її особ­ливістю є матеріальна і моральна відповідальність членів сім'ї один перед одним і перед суспільством у цілому.

Окрім того, в нових соціально-економічних умовах підвищення динаміки міграційних процесів виникає загроза руйнації етнозберігаючої функції сім'ї, знецінення ролі етнопедагогіки у вихованні дітей. Не дивно, що нині багато батьків, не маючи позитивного дос­віду життя у батьківській родині, вдається до книжного, наукового до­свіду виховання дітей, який не завжди дає позитивний ефект. Сила наукової педагогіки тільки тоді буде ефективною, коли вона поєдну­ватиметься з етнопедагогікою, народним досвідом.

Отже, соціально-економічні, морально-етичні і психолого-педагогічні умови, матеріально-побутові об'єктивні цінності, в яких живе сучасна українська сім'я, не задовольняють її потреб у розвитку і ви­хованні дітей.

Ціннісні орієнтири, які ставить родина у вихованні дітей, завжди були налаштовані на високі ідеали сім'ї, праці, духовності та громадянства. Ці вічні цінності родини і визначають рівні розвиненості суспільства, його цивілізованості, демократичності, стабільності, єдності тощо.

У сім'ї ми вбачаємо основні ціннісні ознаки, потреби і орієнта­ції як батьків, так і дітей. До них належать: бажання продовжити свій рід, відчувати кровну спорідненість, духовну і економічну залежність та близькість; емоційність; потреба мати дітей і батьків; чуття етногенезу; сімейне спілкування; традиції народу і духовна єдність; щирість стосунків і спільність інтересів; інтимність, повага до по­чуттів і думок різних поколінь сім'ї; громадянська єдність, спільність праці і її результатів; релігійність та національна культура сім'ї; па­тріотизм, чесність, порядність, відвертість, готовність захищати Батьківщину. Від того, культивує чи зневажає сім'я ці цінності, зале­жить рівень її національної культури, особистісної свідомості.

У процесі засвоєння національних і вселюдських гуманістичних цінностей минулого і їх трансформації та вираження (вираження та­кож є морально-етичною і духовною цінністю) в сучасність — домі­нантним завжди було і є духовне.

«Духовна цінність, що набула для людини особистісної ваги, лише тоді стає домінантною її «Я», коли постійно спонукає до відповідних вчинків», — стверджує І. Бех, відомий український психолог. Отже, духовність особистості виступає провідною ціннісною орієнтацію у створенні сім'ї, її громадянської самоідентифікації, ставленні до праці тощо.

/Files/images/лин 33.gif

Духовність містить такі ціннісні ознаки:

- потреби і орієнтації батьків і дітей, що спрямовані на їхнє особистісне самовираження через практичну діяльність та ідеалізовані прагнення;

- уявлення про світ і сім'ю, родину, Батьківщину, мораль і мораль­ність, патріотизм, милосердя, гуманність, обов'язок, честь і чесність, повагу до людей, співчуття, совість, сором, співпереживання;

- уявлення про особисту відповідальність заявою діяльність пе­ред власним сумлінням, сім'єю, родиною, Богом, близькими і друзя­ми, Батьківщиною, людьми (незалежно від родинних зв'язків, друж­ніх чи недружніх взаємин, місця проживання тощо), перед дітьми і батьками віруючих сімей (незалежно від конфесійної приналежності).

Теорія і досвід ціннісного виховання дітей у родині і суспільстві за­свідчують пріоритет домінування духовного як усвідомлення дитиною необхідності творення Добра, Любові до людей і Віри в них, оптимізму і Надії. До цих цінностей ми, найперше, відносимо Віру, Надію і Любов.

/Files/images/семья 6.jpg

Ці три вічні категорії можна аналізувати як у площині загальної аксеології, так і в аспекті християнському, іудаїстському, мусульман­ському, будистському та інших релігійних конфесій. З іншого боку, вони постійно перебувають в полі зору науковців — філософів, психо­логів, соціологів, педагогів, теологів різних конфесій тощо.

Віра — певна психолого-педагогічна умова виявлення оптимізму, життєстверджувальних настроїв і практичної творчої діяльності особистості, родини, суспільства, соціальних чи релігійних груп у певних і конкретних напрямах інтелектуально-духовної, мистецької, науко­вої, господарської і побутово-обслуговуючої праці людини.

Педагогічний аспект цінності Віри людини забезпечується родиною, педагогами, суспільством, утвердженням в дітях цінностей іншого поряд­ку—любові і поваги до батьків, Батьківщини, праці, культури і мистецтва.

Надія — особистісна, родинна і суспільна цінність, що утверджу­ється сукупністю психологічних, соціально-економічних, суспільно-політичних та педагогічних умов, які забезпечують людині життє­діяльність, навіть у найскрутніших ситуаціях. Саме тому необхідне посилення педагогічної функції сім'ї і школи, орієнтації дітей на їхню особисту життєву перспективу, гуманістичну діяльність.

/Files/images/семья 7.jpg

Любов — високе моральне почуття, характерними якостями якого є стійка свідома відданість людини ідеї служіння істині, людям. Лю­бов грунтується на визнанні гідності конкретних людей, Батьківщини. Слід пам'ятати, що основою Любові дітей до своїх батьків, бабусь та дідусів є родинні почуття, дбайливе піклування, тепле, але справедли­ве та вимогливе ставлення дорослих.

Виховання у дітей Любові до своїх рідних є обов'язковою умовою зміцнення батьківського авторитету, складовою, що робить дієвим особистий приклад батьків.

Батьки мають пам'ятати: дитина, яка відчуває любов батька та матері і впевнена в непорушності цього почуття до неї, є більш з здатною до саморозвитку, розвитку в неї почуття любові та поваги де батьків й інших людей, розуміння культури і мистецтва, смислу і цінності самого життя.

Звичайно ж, сім'я у процесі духовного становлення особистос­ті дитини маєвідігравати роль еталона, маяка, своєрідної школи

життя. Завдяки природним формам життя в сім'ї, її ідеалам, призви­чаєнню до сімейних і суспільних вимог дитина і сама засвоює ціннісні ідеали, намагаються діяти або ж діє згідно з ними. В інших випадках вона коригує їх, беручи за взірець знане, зрозуміле, бажане і доступне, або ж протидіє їм, піддавшись іншим.

Отже, духовною основною української родини виступає, як і раніше, віра людини, індивіда, особистості (для віруючих) в божествен­ність походження людини та необхідність жити й діяти відповідно до постулатів, догм, звичаїв й традицій християнського віровчення (не­зважаючи на конфесії), за будь-яких умов зберігаючи оптимізм, висо­ку моральність та діяльність у сферах, які визначаються як ціннісні, або такі, які можна вдосконалити, з якими можна взаємодіяти.

Коли корінь життя людини не живиться духовністю свого народу, людина втрачає Віру в себе, Любов до самого життя, родини, людей,

вона не має Надії на краще майбутнє, продовження роду. Сухе дерево не дає доброго плоду. Неодухотворена людина приречена на вічне забуття.

Українська родина і в сучасних нелегких умовах здатна вижити і духовно відродитися, і в цьому їй допоможе давня культура рідного народу, з якої треба черпати сили та наснагу.

/Files/images/семья 3.jpg

/Files/images/resized_love_7.png

Кiлькiсть переглядiв: 1056