/Files/images/123.gif

Поради Девіда Льюїса

(американського психолога)

щодо розвитку обдарованої дитини

1. Відповідайте на запитання дитини якомога терпляче і чесно. серйозні запитання дитини сприймайте серйозно.

2. Створіть у квартирі місце-вітрину, де дитина може виставляти свої роботи. не сваріть дитину за безлад у кімнаті під час її творчої роботи.

3. Відведіть дитині кімнату чи куточок винятково для творчих занять.

4. Показуйте дитині, що ви любите її такою, якою вона є, а не за її досягнення.

5. Надавайте дитині можливість у виявленні турботи.

6. Допомагайте дитині будувати її плани та приймати рішення.

7. Показуйте дитині цікаві місця./Files/images/пс 1.JPG

8. Допомагайте дитині нормально спілкуватися з дітьми, запрошуйте дітей до своєї оселі.

9. Ніколи не кажіть дитині, що вона гірша за інших дітей.

10. Ніколи не карайте дитину приниженням.

11. Купуйте дитині книжки за її інтересами.

12. Привчайте дитину самостійно мислити.

13. Регулярно читайте дитині чи разом з нею.

14. Пробуджуйте уяву та фантазію дитини.

15. Уважно ставтеся до потреб дитини.

16. Щодня знаходьте час, щоб побути з дитиною наодинці.

17. Дозволяйте дитині брати участь у плануванні сімейного бюджету.

18. Ніколи не сваріть дитину за невміння та помилки.

19. Хваліть дитину за навчальну ініціативу.

20. Учіть дитину вільно спілкуватися з дорослими.

21. У заняттях дитини знаходьте гідне похвали.

22. Спонукайте дитину вчитися вирішувати проблеми самостійно.

23. Допомагайте дитині бути особистістю.

24. Розвивайте в дитині позитивне сприйняття її здібностей.

25. Ніколи не відмахуйтесь від невдач дитини.

26. Заохочуйте в дитині максимальну незалежність від дорослих.

27. Довіряйте дитині, майте віру в її здоровий глузд.

/Files/images/123.gif

Умови забезпечення успішної адаптації

1. Встановлення довірливого особистісного контакту з кожною дитиною.

2. Проведення вихователем ритуалів щоденної зустрічі та прощання з кожною дитиною.

3. Сприяння об’єднанню дітей через спілкування, формування традицій групових взаємин.

4. Систематична підтримка інтересу й активності дитини, впевненості, самостійності, ініціативності.

5. Розроблення індивідуального режиму адаптації дитини до умов дит. садка ( індивідуальні спостереження за ступенем адаптації).

6. Погодження дій батьків і педагогів, зближення підходів дог дітей у родині й у дошкільному закладі./Files/images/пс 2.JPG

7. Створення для дитини сприятливого психологічного комфорту – турботливість, уважність, доброзичливість, чуйність.

8. Врахування індивідуальних особливостей дитини.

9. Співробітництво й координація зусиль психолога і вихователів та інших працівників закладу.

10. Забезпечення можливості участі батьків у житті дитини в умовах нового середовища.

/Files/images/пс 7.gif

Як позбутися негативного

емоційного стану мами

в адаптаційний період малюка?

Віддавши дитину до дитячого садка, я дійсно не можу знайти собі місця! Як він там без мене? А раптом я більше не потрібна своєму малюку? Тепер мій малюк любить виховательку? Я розумію, що все правильно: не можна протримати дитину біля себе все життя. У дитини свої інтереси, їй потрібний колектив, але я хвилююсь за неї.

Емоції мами глибокі, вона переживає сильне потрясіння — розлуку з дитиною. Але, насамперед, мамі потрібно зрозуміти, що всі батьки через це проходять. Стежте за своїми емоціями. Часто мами, готуючи перший раз свою дитину в дитсадок, самі починають хвилюватися. Якщо ви будете впевнені у своїх діях, то й дитина буде спокійна.

Завчасно формуйте у малюка позитивне/Files/images/права 9.JPG налаштування на ди­тячий садок. Розповідайте веселі історії з життя знайомих вам дітей, які відвідували дитячий садок, діліться своїм особистим досвідом.

Перед вступом у ДНЗ навчіть дитину необхідних прийомів самообслуговування. Вміння самостійно одягатися і ходити в ту­алет не найголовніше, ці навички сформуються дуже швидко, для вихователя ваша дитина не перша, хто не вміє самостійно взуватися. А ось переживань малюкові ви додасте. Учіть дитину вирішувати проблеми у міру їхнього надходження, а не зазда­легідь про них хвилюватися.

Орієнтуйте дитину на вихователя. Малюк має твердо зна­ти: що б там трапилося, він завжди може звернутися до нього за допомогою. Ім'я та по батькові майбутньої виховательки повинне постійно фігурувати у ваших розмовах, її образ має бути у свідомості дитини позитивним.

/Files/images/пс 7.gif

Поради батькам:

Сучасна сім’я несе найбільшу відповідальність за виховання дитини.
Саме вона має виконувати головне завдання – забезпечувати матеріальні та педагогічні умови для духовного, морального, інтелектуального й фізичного розвитку юного покоління.

Конституційним обов’язком батьків є утримання своїх дітей до повноліття.

Законом України «Про освіту» на батьків покладена відповідальність за фізичне здоров’я та психічний стан дітей, створення належних умов для розвитку їхніх природних здібностей.
Від сім’ї починається шлях дитини до пізнання світу, свого становлення як особистості, шлях до шкільного навчання.

Даний посібник допоможе батькам знайти відповіді на запитання, які виникають при вихованні гіперактивних та замкнутих дітей, агресивних та тривожних,обдарованих та конфліктних. Допоможе розібратися в питаннях адаптації та готовності дітей до школи. Батьки ознайомляться з проблемами насильства в сім’ї та проблемами превентивного виховання неповнолітніх. Також отримають рекомендації щодо профілактики даних негативних проявів.
Таким чином матеріали посібника стануть у пригоді батькам, працівникам соціально-психологічної служби – всім, хто бажає краще розібратися в психологічних особливостях дитини та надавати їй дієву допомогу.
Адже життєвою дорогою дитину ведуть два розуми, два досвіди: сім’я та навчальний заклад./Files/images/пс 3.JPG

Якщо:
• Дитину постійно критикують, вона вчиться ненавидіти.
• Дитину висміюють, вона стає замкнутою.
• Дитину хвалять, вона вчиться бути шляхетною.
• Дитину підтримують, вона вчиться цінувати себе.
• Дитина росте в докорах, вона вчиться жити з почуттям провини.
• Дитина росте в терпимості, вона вчиться розуміти інших.
• Дитина росте в чесності, вона вчиться бути справедливою.
• Дитина росте в безпеці, вона вчиться вірити в людей.
• Дитина росте у ворожнечі, вона вчиться бути агресивною.
• Дитина росте в розумінні і дружелюбності, вона вчиться знаходити любов у цьому світі.

/Files/images/001.gif

Кілька коротких правил

1. Показуйте дитині, що її люблять такою, якою вона є, а не за якісь досягнення.


2. Не можна ніколи (навіть у пориві гніву) говорити дитині, що вона гірша за інших./Files/images/01 день книги 2016.JPG

3. Треба чесно й терпляче відповідати на будь-які її запитання.

4. Намагайтесь щодня знаходити час, щоб побути наодинці зі своєю дитиною.

5. Учіть дитину вільно спілкуватися не тільки зі своїми однолітками, але й із дорослими.

6. Не соромтесь підкреслювати, що ви пишаєтеся своїм малюком.

7. Будьте чесні в оцінках своїх почуттів до дитини.

8. Завжди говоріть дитині правду, навіть коли вам це невигідно.

9. Оцінюйте тільки вчинки, а не її саму.

10. Не домагайтеся успіху силою. Примус – найгірший варіант морального виховання. Примус у сім’ї порушує особистість дитини.

11. Визнайте право дитини на помилку.

12. Думайте про дитячий «банк» щасливих спогадів.

13. Дитина ставиться до себе так, як ставляться до неї дорослі.

14. І взагалі, хоч інколи ставте себе на місце своєї дитини, і тоді ви краще зрозумієте, як її виховувати.

/Files/images/001.gif

Рекомендації батькам гіперактивних дітей

• У своїх відносинах із дитиною дотримуйтеся «позитивної моделі». Хваліть її в кожному випадку, коли вона цього заслужила, підкреслюйте успіхи. Це допоможе зміцнити в дитини впевненість у власних силах.

• Уникайте повторень слів «ні» і «не можна»./Files/images/24 11 16 13.JPG

• Говоріть стримано, спокійно і м’яко.

• Давайте дитині тільки одне завдання на певний відрізок часу, щоб вона могла його завершити.

• Для підкріплення усних інструкцій використовуйте зорову стимуляцію.

• Заохочуйте дитину до всіх видів діяльності, що вимагають концентрації уваги.

• Підтримуйте вдома чіткий розпорядок дня. Час прийму їжі, виконання домашніх завдань і сну повинний відповідати цьому розпорядкові.

• Уникайте по можливості скупчень людей. Перебування у великих магазинах, на ринках, у ресторанах тощо чинить на дитину надмірно стимулюючий вплив.

• Під час ігор обмежуйте дитину тільки одним партнером. Уникайте неспокійних, гучних приятелів. Оберігайте дитину від стомлення, оскільки воно призводить до зниження самоконтролю і наростання, гіперактивності. Давайте дитині можливість витрачати надлишкову енергію. Корисна щоденна фізична активність на свіжому повітрі: тривалі прогулянки, біг, спортивні заняття.

/Files/images/001.gif

Рекомендації батькам

по корекції тривожності дітей

У роботі з дітьми з тривожністю необхідно:

• Постійно підбадьорювати, заохочувати демонструвати впевненість у їхньому успіху, у їхніх можливостях.

• Виховувати правильне ставлення до результатів своєї діяльності, уміння правильно оцінити їх, опосередковано ставитися до власних успіхів, невдач, не боятися помилок, використовувати їх для розвитку діяльності./Files/images/29.04.16 2.JPG

• Формувати правильне ставлення до результатів діяльності інших дітей.

• Розвивати орієнтацію на спосіб діяльності.

• Розширювати і збагачувати навички спілкування з дорослими й однолітками, розвивати адекватне ставлення до оцінок і думок інших людей.

• Щоб перебороти скутість, потрібно допомагати дитині розслаблюватися, знімати напругу за допомогою рухливих ігор, музики, спортивних вправ; допоможе інсценізація етюдів на пряв сміливості, рішучості, що потребує від дитини психоемоційного ототожнення себе з персонажем; ігри, що виражають тривожність занепокоєння учасників, дають змогу емоційно відкинути пригніченість і страх, оцінити їх як характеристики ігрових персонажів, а не даної дитини, і на основі психологічного «розототожнення» з носі є гнітючих переживань позбутися власних страхів.

• Не сваріть дитину за те, що вона посміла гніватися на вас. Навпаки, поставтеся до неї, до її обурення з розумінням і повагою: допоможіть їй усвідомити і сформулювати свої претензії до вас.

• Тільки тоді, коли емоції згаснуть, розкажіть дитині про те, як ви переживали, коли вона виявляла свій гнів. Знайдіть разом із нею владу форму висловлювання претензій.

• Поспостерігайте за собою. Дуже часто ми самі виховуємо своє роздратування, терпимо його доти, доки воно не вибухне,як вулкан, яким уже не можна керувати. Набагато легше й корисніше вчасно помітити своє незадоволення і проявити його так, щоб не принизити дитину, не звинуватити, а просто виявити своє незадоволення.

/Files/images/001.gif

Кілька порад батькам

із формування в дітей

адекватної самооцінки

• Не оберігайте дитину від повсякденних справ, не прагніть вирішувати за неї всі проблеми, але і не перевантажуйте її тим, що їй непосильно. Нехай дитина виконує доступні їй завдання і одержує задоволення від зробленого.

• Не перехвалюйте дитини, але ї не забувайте заохочувати її, коли вона цього заслуговує.

• Заохочуйте в дитині ініціативу. Нехай вона буде/Files/images/3.2016.JPG лідером усіх починань, але також покажіть, що інші можуть бути краще її.

• Не забувайте заохочувати інших у присутності дитини. Підкресліть достоїнства іншого і покажіть, що ваша дитина також може досягти цього.

• Показуйте своїм прикладом адекватність ставлення до успіхів і невдач. Оцінюйте у голос свої можливості й результати справи.

• Не порівнюйте дитини з іншими дітьми. Порівнюйте її із самою собою (тією, якою вона була вчора чи, можливо, буде завтра).

/Files/images/психол.png

Особливості стилю поведінки

із сором’язливими дітьми:

• Розширюйте коло знайомих своєї дитини, частіше запрошуйте до себе друзів, беріть дитину в гості до знайомих людей.

• Не варто постійно турбуватися про дитину, прагнути оберігати її від небезпек, в основному придуманих вами, не намагайтеся самі зробити все за дитину, запобігти новим ускладненням, дайте їй певну міру волі і відкритих дій.

• Постійно зміцнюйте в дитині впевненість у собі, у власних силах.

• Залучайте дитину до виконання різних доручень, зв’язаних із спілкуванням, створюйте ситуації, в яких сором’язливій дитині довелося б вступити в контакт з «чужим» дорослим. Наприклад: «Треба довідатися, про що ця цікава з чудовими картинками. Давайте запитаємо в бібліотекаря і попросимо дати її нам подивитися». Звичайно в такій ситуації «вимушеного спілкування дитина спочатку на стільки, що вітається тільки пошепки, відводячи очі, і не відриваючись від руки матері. Проте, ідучи, прощається голосно й чітко, іноді навіть посміхається.

/Files/images/психол 1.gif

Кілька порад батькам замкнутих дітей:

• Розширюйте коло спілкування вашої дитини, знайомте її з новими людьми.

• Підкреслюйте переваги і користь спілкування, розповідайте дитині, що нового й цікавого ви довідалися, а також, яке задоволення ви одержали, спілкуючись з тією чи іншою людиною.

• Прагніть самі стати для дитини прикладом людини, що ефективно спілкується.

/Files/images/психол 1.gif

Принципи спілкування з агресивними дітьми:

• Пам'ятайте, що заборона й підвищення голосу – найнеефективніші способи подолання агресивності. Тільки зрозумівши причини агресивності і знявши їх, ви можете сподіватися, що агресивність дитини буде знижена.

• Дайте можливість вихлюпнути свою агресію, спрямувати її на інші об’єкти. Дозвольте їй побити подушку або розірвати «портрет» її ворога і ви побачите, що в реальному житті агресивність у даний момент знизилася.

• Показуйте дитині особистий приклад ефективної поведінки. Не допускайте при ній вибухів гніву.

• Важливо, щоб дитина повсякчас почувала, що ви любите, цінуєте і приймаєте її. Не соромтеся зайвий раз її приголубити або пожаліти. Нехай вона бачить, що потрібна й важлива для вас.

/Files/images/психол 1.gif

Поради батькам конфліктних дітей

• Стримуйте прагнення дитини провокувати сварки з іншими. Треба звертати увагу на недоброзичливі погляди один на одного або бурмотіння собі під ніс. Звичайно, в усіх батьків бувають моменти, коли ніколи й неможливо контролювати дітей. І тоді найчастіше виникають «бурі».

• Не намагайтеся припинити сварку, обвинувативши іншу дитину в її виникненні і захищаючи свою. Намагайтеся об’єктивно розібратися в причинах її виникнення.

• Після конфлікту обговоріть з дитиною причини його виникнення, визначте неправильні дії вашої дитини, що призвели до конфлікту. Спробуйте знайти інші способи виходу з конфліктної ситуації.

• Не обговорюйте при дитині проблеми її поведінки. Вона може утвердитися в думці про те, що конфлікти неминучі, і буде продовжувати провокувати їх.

• Що ж включає в себе психологічна готовність до
навчання в школі? Важливим є те, що майбутній школяр «починається» з позитивного ставлення до школи, бажання вчитися, прагнення до здобуття знань. Величезну роль у прояві такого ставлення відіграють правильне уявлення дітей про навчальну працю та шкільне життя. Вони допомагають збагнути дітям всю серйозність навчальної діяльності та відповідально ставитися до учнівських обов’язків. Батькам треба пам’ятати це, щоб роботу в цьому напрямку будувати на перспективі радісного очікування дня, коли малюк стане школярем: постійно переконувати, що навчання в школі – це серйозна праця, унаслідок чого дитина дізнаватиметься щось нове. Не варто залякувати труднощами, що можуть вплинути на навчання. Треба пам’ятати про те, що в школі часто буває робота не цікавою, але важливою, яку потрібно виконувати, слід привчати дитину підкорятися слову «треба». Варто формувати вміння доводити почату справу до кінця, переборювати труднощі, переживати задоволення від зробленого, не засмучуватися невдачею.

• Прагнення йти до школи живиться передусім пізнавальною спрямованістю дошкільника, яка розвивається на основі властивої дітям допитливості і на кінець дошкільного дитинства набирає форм пізнавальної активності. Тому батьки повинні сприяти формуванню допитливості, здатності розділяти відоме й невідоме, переживати почуття задоволення від набутих знань, радості й захоплення від виконання інтелектуальних завдань.

• Розумова готовність дітей до школи не зводиться тільки до оволодіння певною сумою знань про навколишнє. Важливий не тільки обсяг тих знань, які має дитина, скільки їх якість, ступінь усвідомленості, чіткість. Саме тому важливо не вчити дитину читати, а розвивати мовлення, здатність розрізняти звуки, не вчити писати, а створювати умови для розвитку моторики, і особливо рухів руки і пальців.

• Необхідно розвивати у дітей здібності слухати, розуміти зміст прочитаного, вміння переказувати, проводити зорове зіставлення. Розумова готовність визначається як умінням дошкільника розв’язувати прості задачі, робити звуковий аналіз слова або зв’язно розповідати про зображення на картинці, так і тим, якою мірою доступні операції аналізу, синтезу, порівняння, класифікації.

• Є діти, які не досягають такого рівня розумового розвитку, за якого вони можуть успішно включитися в навчальний процес, зазнають у першому класі значних труднощів, навіть в умовах незалежного індивідуально підходу до них. У таких випадках очевидна не готовність до навчання.

• Необхідно, щоб дитина вміла слухати дорослого і сприймати його вказівки, керуватися ними під час занять, усвідомлювати необхідність запитати, якщо завдання не зрозуміле, оцінювати свою роботу. До початку навчання у школі майбутні першокласники мають оволодіти такими поняттями: «більше», «менше», «однаково», «стільки само», «короткий і довгий», «старший і молодший»; уміти порівняти найпростіші предмети.

• Вольова готовність дітей до школи означає здатність керувати своєю поведінкою, довільно спрямовувати свою психічну діяльність. саме певним рівнем вольового розвитку маленького школяра обумовлюється його здатність зосереджуватися на виконанні шкільних завдань, скеровувати увагу на уроці, довільно запам’ятовувати й відтворювати матеріал. Формуванню у першокласників відповідальності за учнівські справи, сумлінного ставлення до своїх учнівських обов’язків сприяють розвинені батьками в період дошкільного дитинства мотиви елементарної обов’язковості правил поведінки та вимог дорослих. Тому важливим завданням у період підготовки дитини до школи має стати виховання у майбутніх школярів почуття відповідальності, самостійності, організованості, готовності трудитися; формування правильних моральних уявлень, готовності поділитися, поступитися, прийти на допомогу. Обізнаність із моральними нормами, які визначають людські взаємини, здатність дотримуватись правил поведінки в колективі – надійний компас для новачка в новому середовищі.

• Одне з першочергових завдань сім’ї, у забезпеченні загальної готовності дитини до школи полягає у тому, щоб сприяти її нормальному фізичному розвитку, виробленню санітарно-гігієнічних навичок, умінь самообслуговування і побутової праці. Туди входить піклування батьків про нормальне харчування малюка, загартування організму, медичне обстеження.

• Успішність навчання в школі багато в чому залежить від функціонального розвитку і стану здоров’я дитини. Дитячий організм сприйнятливий до негативних зовнішніх впливів через морфологічну та функціональну незавершеність усіх систем і органів.

• Навантажень зазнає несформований опорно-руховий апарат, коли доводиться протягом тривалого часу утримувати статичну позу. Тому треба слідкувати, щоб у дитини не відбулося викривлення хребта. Слабко розвинені також дрібні м’язи кисті, тому в дітей часто втомлюється рука. Ступенем розвитку вищої нервової діяльності зумовлені незначна кількість уваги, недостатність внутрішнього гальмування, швидке зростання збудження, що зовні виявляється у зайвій рухливості та чисельних відволікань від діяльності, коли вона вимагає зосередження. Усе це необхідно враховувати дорослим, будуючи свою взаємодію з дитиною.

• Психологи підкреслюють, що підготовка до школи повинна полягати не тільки і не стільки в навчанні дитини спеціальних знань і вмінь, скільки в загальному розвитку її розумових здібностей і пізнавальних інтересів, у формування вміння спостерігати й узагальнювати явища і на основі цього робити певні висновки.

/Files/images/703007.gif

Готовність дитини до школи:

складові успішного навчання

Вступ до школи і початковий період навчання викликають перебудову всього способу життя і діяльності дитини. Школа з її класно-урочною системою і чинними програмами ставить дитину-першокласника в певні умови.

Як показує практика, ці умови вимагають від дитини вміння:

· організувати свою рухову діяльність;

· діяти відповідно до вказівок дорослого;

· аналізувати запропонований зразок (виділяти його з навчального матеріалу).

Крім того, шкільне життя передбачає певний рівень

· розвитку мислення і мовлення;

· навичок мовного спілкування;

· розвитку дрібної моторики руки і зорово-рухової координації;

· наявності бажання йти до школи.

Для визначення рівня готовності дітей для вступу до школи доцільно виявити ступінь шкільної зрілості.

Під шкільною зрілістю мають на увазі рівень морфологічного, функціонального та інтелектуального розвитку дитини, який дає змогу зробити висновок, що вимоги систематичного навчання, різного роду навантаження, новий режим життя не будуть для неї надмірно стомливими.

Розроблено чималу кількість методик визначення готовності шестирічних дітей до навчання в школі. Кожний шкільний психолог вибирає ряд «зручних» методик діагностики першокласників під час прийому до школи. Що мається на увазі під «зручними» методиками?

По-перше, методика повинна бути зрозумілою для використання психологом і педагогом початкових класів, які проводять тестування дітей.

По-друге, методика має упродовж нетривалого часу давати достатній обсяг інформації.

По-третє, важливі доступність, зручність і простота стимульного матеріалу.

/Files/images/103821890_lineechka74.gif

Вимоги до проведення процедури

діагностики дітей шестирічного віку.

· Діагностика проводиться протягом 20-25 хвилин (не більше).

· Завдання даються в послідовності, зручній для дитини (якщо немає вербального контакту, то на початку пропонуються завдання невербального плану).

· Під час діагностики обов'язкова присутність батьків, але вони не повинні бути в полі зору дитини.

· Перед початком бесіди потрібно дати дитині можливість звикнути до нової для неї ситуації.

· Під час обстеження батьки повинні сидіти ззаду віддалік, щоб дитина спілкувалась не з ними, а з педагогом.

· Розмовляючи з особливо сором’язливою і боязкою дитиною, можна запропонувати комусь із батьків сісти з нею поряд, узяти її за руку, щоб заспокоїти. При цьому треба стежити, щоб батьки не відповідали за дитину, не підказували їй відповідь.

· Розмовляти з дитиною потрібно неофіційно, довірливо.

· Запитання бажано ставити в усній формі, не ведучи записів. Якщо дитині важко відповісти, її слід побадьорити.

· Ні в якому разі не слід лаяти дитину чи виявляти невдоволення за неправильну відповідь або коли відповіді немає взагалі.

Дослідження рівня готовності дітей до навчання показують загалом високий рівень граматичної підготовки дітей. Більшість з них читають текст плавно, швидко, правильно ділять слова на склади, усвідомлюють, що речення складається зі слів. Діти достатньою мірою підготовлені до оволодіння письмом, у них добре розвинена дрібна моторика: у більшості дошкільнят рухи впевнені, вони швидко та легко зупиняють руку.

Усе це свідчить про те, що навчанню грамоти в дошкільних закладах приділяється достатньо уваги, більше ніж розвиткові мовлення, наочно-образного і словесно-логічного мислення, орієнтації у просторі, формуванню довільної поведінки.

/Files/images/103821890_lineechka74.gif

Напрямки формування

шкільної зрілісті дітей шестирічного віку

Орієнтація у просторі

Уміння орієнтуватись дуже важливе для успішного навчання у школі. Вправи на орієнтацію в просторі становлять для дошкільнят особливі труднощі.

Розвиток уявлень про просторові відношення тісно пов'язаний із засвоєнням їхніх позначень словами, тому, формуючи ці поняття, доречно подавати їх парами: верх-низ, над-під, спереду-позаду, ліворуч-праворуч.

Виконуючи завдання на визначення понять уліво-вправо, вгору-вниз, уперед-назад, середина, діти часом збиваються, намагаючись угадати правильну відповідь.

Наочно-образне мислення

Розв'язання під час шкільного навчання інтелектуальних завдань потребує від учня образного мислення, яке формується й розвивається на основі засвоєних ним узагальнених знань про предмети, явища та події навколишнього світу.

Важливо, щоб батьки й педагоги заздалегідь подбали про те, щоб дитина набула високого рівня узагальнення та абстракції. З цією метою нові поняття слід подавати за допомогою моделей та схем, які в доступній дошкільнятам формі розкривають приховані якості та зв'язки між об'єктами довкілля, виявлення яких становить для дітей найбільші труднощі. У такий спосіб у дитини формуються тісно пов'язані між собою плани відображення: план реальних об'єктів і план їхніх моделей.

Наприклад, формуючи уявлення про простір, дітей учать викладати з геометричних фігур план розміщення меблів у ляльковій кімнаті або розставляти їх відповідно до запропонованого зразка. Згодом моделювання слід поширювати і на нові види діяльності дошкільнят

Словесно-логічне мислення

Шкільне навчання будується на засвоєнні словесно сформульованих правил. Щоб вільно оперувати ними, дитина повинна мати добре розвинуте словесно-логічне мислення, яке базується на наочно-образному мисленні і є його природним продовженням.

Старше дошкільня вживає у своєму мовленні слова різного ступеня узагальнення. Проте це не завжди є свідченням того, що діти й справді розуміють відношення між загальним (видовим) і частковим (родовим) поняттями, що є основою логіки. Дослідження з цієї проблеми доводять, що в дітей старшого дошкільного віку словесно-логічне мислення розвивається значно краще, якщо поняттєві відношення розкривати їм за допомогою наочних моделей з умовно-символічним значенням.

Розвиток мовлення

Процеси мислення і мовлення нерозривно пов'язані між собою. Рівень оволодіння мовленням — показник розумових здібностей і загального психічного стану дитини. Отже, це важлива складова її готовності до шкільного навчання. Добре розвинуте мовленн я передбачає вміння зв'язно, послідовно і зрозуміло для інших описувати предмет, картину, подію, передавати хід своїх думок, пояснювати те чи інше явище, логічно розмірковувати на задану тему.

Мовлення дітей, що йдуть до школи, розвинуте недостатньо. Діти іноді використовують слова, не усвідомлюючи їхнього значення, що заважає їм опанувати більш високий рівень образного мовлення. Дуже важливо подбати про збагачення та уточнення словника дошкільнят, учити їх уживати епітети, порівняння, метафори, антоніми, синоніми. Цьому сприяє ознайомлення дітей з творами художньої літератури. Художні твори слід добирати у такий спосіб, щоб вони розкривали дітям різні грані дійсності: ознайомлювали з явищами живої і неживої природи, сферою людських взаємин, особистих переживань, світом мистецтва. Тому дитина ще до школи повинна навчитися складати зв'язну розгорнуту розповідь. Існує безліч способів сприяння розвитку мовлення в дошкільнят.

Зокрема, їм можна запропонувати такі завдання:

1. Визначити за допомогою запитань (який? з чого? де? для чого?), про який предмет ідеться, та передати цю інформацію одноліткові.

2. Дати розгорнуті відповіді на запитання за змістом прочитаного.

3. Описати картину, іграшку, предмет.

Удосконаленню мовлення дошкільнят сприяє їхня участь в інсценізаціях творів дитячої літератури.

Щоб активізувати мовленнєву діяльність дитини, дорослий повинен уміти ненав'язливо підказати тему, проблему, можливий розвиток подій. Він мусить підтримувати найменшу дитячу ініціативу, ставлячи навідні, уточнювальні запитання, демонструючи своє зацікавлення, створюючи ігрові ситуації.

Особистісна готовність дитини до школи

Особистісна готовність дитини до школи — дуже важливий компонент психічного розвитку малюка. Вона проявляється у ставленні дошкільняти до навчання, вчителя, самого себе. Вступаючи до школи, дитина має бути готовою до зміни ігрової діяльності на навчальну, до нових взаємин з дорослими та систематичної інтелектуальної праці.

Перша важлива умова готовності дитини до постійної праці - вміння підпорядковувати власні дії виконанню навчального завдання.

Причиною неуспішного навчання маленьких учнів частіше за недостатній інтелектуальний розвиток або фізичну слабкість буває недостатній вольовий розвиток. Дитині зі слабкою волею важко дотримуватися вимог шкільного життя, їй складно опанувати свої емоції та бажання. Вона керується переважно найближчими метою та завданням.

Провідний чинник вольового потенціалу дитини — спілкування з однолітками та дорослими. Соціально значуща для дитини особа є взірцем, який впливає на її поведінку. Орієнтуючись на позитивний зразок, дитина здатна докладати певних зусиль, проявляти стриманість.

Успішність навчання в школі великою мірою залежить від здатності учня сприймати умовність навчальної ситуації, підтримувати рольові стосунки «учитель — учень».

Якщо рівень довільності низький, дитина неспроможна усвідомити навчальне завдання в його специфічному значенні. У такому разі поставлені їй запитання вона сприймає як привід до побутового спілкування, часто не називає вчителя на ім'я та по батькові (вживає, наприклад, звертання тьотя), може раптово перервати хід уроку зауваженнями, що не стосуються теми заняття.

Механізм підпорядкування правилам формується в групових іграх, у ході яких здійснюється двобічна форма контролю: діти добровільно стають носіями певних умовностей і вимог та стежать за їх виконанням.

Друга складова особистісної готовності до школивміння дитини будувати стосунки з однолітками.

Процес навчання у школі має колективний характер, що передбачає взаємодію та співпрацю всіх його учасників. Тому особливого значення для дитини набуває засвоєння правил поведінки в товаристві однолітків. Оволодіння цими правилами забезпечує гуманістичну спрямованість особистості, уміння співвідносити власні інтереси з інтересами інших людей, установлювати з однолітками партнерські стосунки. Ці якості теж розвиваються у процесі гри, де дитина на практиці засвоює норми моральної поведінки.

Діти, які не опанували правил спілкування з однолітками, не вміють з повагою ставитися до інших: вислуховувати відповіді однокласників, радіти їхнім успіхам, співчувати в разі невдачі. Такі діти часто конфліктні, заздрісні, нерідко агресивні. Усе це гальмує їхню адаптацію до нових соціальних умов, входження в дитячий колектив. Отже, дуже важливим моментом особистісного розвитку дитини є знання нею норм спілкування та розуміння необхідності їхнього дотримання.

Третя складова особистісної готовності до школи - розвинута самосвідомість, тобто розуміння дитиною того, що вона собою являє, які здібності має, як до неї ставляться інші люди.

Найяскравіше самосвідомість проявляється в самооцінці — у тому, як дитина оцінює свої успіхи та невдачі, свої якості та можливості. Найчастіше в дошкільнят самооцінка завищена, що зумовлюється специфікою віку. Проте в деяких дітей вона буває заниженою, що може спричинити неуспішність навчання у школі, оскільки викликає страх невдачі, почуття постійної тривоги. Розвиток у дитини впевненості в собі, становлення почуття особистої гідності досягаються створенням для неї «ситуації успіху»: педагог власною поведінкою має показувати дошкільняті, що розуміє його, радіє успіхам і співчуває невдачам свого вихованця.

Дуже важливо прищепити дитині віру в свої сили, не допустити заниженої самооцінки. Для цього треба частіше її хвалити, у жодному разі не сварити за допущені помилки, показуючи, як їх виправити, щоб покращити результат.

Рекомендації

щодо підвищення рівня готовності до школи

дітей шестирічного віку

Для підвищення рівня розвитку мислення і мовлення велике значення має участь дитини в колективних іграх у позаурочний час. Потрібно частіше доручати їй виконання ролей, що вимагають прийняття певних рішень, активного мовного спілкування з дітьми (наприклад, роль лікаря, капітана корабля, продавця в магазині і т. ін.)

Дитині з низьким рівнем розвитку мислення і мовлення з самого початку шкільного навчання повинні бути забезпечені додаткові індивідуальні заняття, спрямовані на більш повне засвоєння нею навчальної програми: пізніше ліквідувати прогалини буде важче. Корисно збільшувати обсяг пропедевтичних знань, що даються дитині (особливо з математики). При цьому поспішати з виробленням навичок непотрібно: працювати треба над осмисленням дитиною матеріалу, а не над швидкістю, точністю і безпомилковістю відповідей на запитання чи виконання нею певних дій.

/Files/images/1390917528.gif

Увага!

Не треба намагатися «натреновувати» дитину на розуміння і виконання завдань для перевірки розвитку мислення і мовлення. Це створить лише видимість успіху, а при зіткненні з будь-якою новою для себе проблемою дитина виявиться так само безпомічною, як і раніше.

/Files/images/1390917528.gif

Недостатній рівень розвитку образних уявлень - одна з причин виникнення труднощів у навчанні не тільки в шестирічному віці, а й значно пізніше (аж до старших класів). Разом з тим, період найінтенсивнішого їхнього формування припадає на дошкільний вік і початок молодшого шкільного віку. Тож якщо дитина, яка йде до школи, має в цій сфері прогалини, їх треба намагатися ліквідувати якнайшвидше.

Для розвитку образних уявлень надзвичайно важливе значення має образотворча і конструктивна діяльність. Щоб підвищити підготовленість дитини за цим показником, потрібно стимулювати її заняття малюванням, ліпленням, аплікацією, конструюванням з будівельного матеріалу та різних конструкторів. Корисно давати аналогічні домашні завдання: намалювати картинку, зібрати просту модель з конструктора і т. п. Добираючи завдання, можна спиратися на «Програму виховання в дитсадку».

При недостатньому рівні розвитку дрібних рухів корисними є ті ж види діяльності, що і для розвитку образних уявлень. Може бути рекомендоване нанизування намиста, застібання і розстібання ґудзиків, кнопок, гачків (у процесі ігор з лялькою – укладання її спати, одягання для прогулянкита ін.).

Для розвитку великих рухів важливо домагатися підвищення рухової активності дитини. Не потрібно залучати її до участі в змагальних спортивних заняттях: невдачі можуть спричинити негативне ставлення до зайнять фізкультурою. У цьому разі набагато корисніші заняття, які не мають елементів змагання: фіззарядка, жартівливі ігри типу «Коровай», «Баба сіяла горох» і т. ін. Батькам варто рекомендувати частіше грати з дитиною в м'яч (корисні будь-які ігри з м'ячем), стимулювати її лазіння по сходах і деревах, катання на лижах і т.ін. Дуже корисні заняття плаванням.

Важливу роль у підготовці дитини до школи відіграє навчальна діяльність. Навчання старших дошкільнят найефективніше тоді, коли педагог застосовує методи дошкільної, а не шкільної освіти, коли заняття не перетворюється на урок, а будується з урахуванням вікових особливостей дитини на ігрових прийомах.

Шестирічні діти, які розпочинають навчання у школі, потребують особливої уваги та захисту з боку дорослих. Адже різка зміна позицій, середовища, перехід дитини на довільну саморегуляцію, емоційна нестійкість щодо оцінних впливів, фізичні навантаження потребують перебудови всіх її психічних процесів. Особистісно орієнтована модель виховання, за якої враховуються вікові та індивідуальні особливості дитини, допоможе встановити з маленьким учнем оптимальні партнерські стосунки, налагодити атмосферу емоційної довіри та розкутості. Саме такий підхід забезпечить умови для повноцінного розвитку особистості дошкільника, гарантуючи йому всебічну психологічну захищеність і сприяючи успішній діяльності дитини в майбутньому.

/Files/images/лин 22.gif

Підготовка дитини до школи

(рекомендації для батьків)

/Files/images/права 1.JPG1. Частіше розмовляйте у присутності дитини про школу, шкільне життя. Спрямовуйте дитину на серйозне ставлення до навчання.

2. Не приховуйте труднощів, які чекають малюка у школі, але формуйте у нього впевненість у їх подоланні.

3. Частіше звертайте увагу дитини на її зовнішній вигляд, хороші вчинки школярів.

4. Навчіть сина чи дочку найпростіших навичок самообслуговування (вмиватися, чистити зуби, одягатися, доглядати одяг, акуратно їсти).

5. Привчіть дитину лягати спати та вставати у певний час (лягати спати не пізніше дев’ятій годині вечора, вставати о сьомій годині ранку).

6. Заохочуйте малюка до малювання кольоровими олівцями, письма ручкою (написання паличок, кружечків, квадратиків).

7. прищеплюйте дитині дбайливе ставлення до книжок, олівців, зошитів, фломастерів. Навчіть їх правильно гортати сторінки.

8. Не стримуйте інтерес до навчання, заохочуйте малюка до набуття знань, обміну враженнями від почутого, побаченого.

9. У будь – якій конфліктній ситуації не принижуйте гідності дитини, прагніть заохотити її до самовдосконалення.

10. Завжди прагніть підтримувати вихователя, вчителя, не критикуйте його в присутності дитини.

/Files/images/лин 22.gif

КОНСУЛЬТАЦІЯ ДЛЯ БАТЬКІВ

ПО ПІДГОТОВЦІ РУКИ ДИТИНИ ДО ПИСЬМА

Починати? Звісно з Навчання письма – важливий крок у розвитку дитини. Його не можна розглядати ізольовано, а лише у взаємозв’язку з розвитком усного мовлення. І це невипадково, адже письмо, як і слухання й говоріння, є одним із видів мовленнєвої діяльності. Процес письма постійно супроводжується усним мовленням, оскільки дитина диктує собі те, що має записати. Якщо дошкільник має певні вади у вимові окремих звуків, це в майбутньому може негативно позначитися на письмі – спричинятиме помилки та пропуск і заміну літер. Тому розвиток усного мовлення є одним із пріоритетних напрямків підготовки руки дитини до письма.

Дослідження науковців свідчать про те, що рівень розвитку мовлення дітей залежить від ступеня сформованості дрібної моторики пальців рук. Недарма народна педагогіка впродовж багатьох століть зберігає значну кількість фольклорних творів, використання яких супроводжується активними рухами: «Сорока-ворона», «Пальчику, пальчику», «Горошок, бобошок» тощо.

Рухи пальців і кисті руки розвиваються в дитини поступово протягом усього дошкільного життя. Однак, на момент вступу дитини до школи не завершується процес закостеніння пальців кисті руки. Цим пояснюється невпевненість у рухах, дрижання пальців під час проведення прямих ліній, написання овалів та напівовалів, швидка втомлюваність. Труднощі, з якими стискається дитина під час письма, викликають у неї негативне ставлення до цієї діяльності. Тому дитина, яка робить лише перші кроки в набутті графічної навички письма, потребує постійної допомоги дорослого, адже саме він має перетворити складну для дитини діяльність на цікаву гру. Із чого тренування, з розминки, зі своєрідної зарядки для пальчиків. Ось наші рекомендації.

«БУДУ ВПРАВНИМ МУЗИКАНТОМ» - імітація гри на різних музичних інструментах (піаніно, скрипка, гітара, балалайка, бубон, флейта, сопілка, баян).

«ПАЛЬЧИКИ КРОКУЮТЬ» – імітація рухів для вимірювання довжини стола.

«УПІЙМАЮ – НЕ ВПУЩУ» – захопити і утримувати пальчиками будь-який предмет, іграшку.

«ПІДЙОМНИЙ КРАН» – перенести будь-який предмет кінчиками пальців з одного місця на інший.

«НАНИЖУ НАМИСТЕЧКО» – нанизати на ниточку намистинки.

«УМІЛІ РУЧКИ» – імітація рухів , які виконуються під час певної роботи ( як бабуся ліпить вареники, як дідусь пиляє дрова, як мама пришиває ґудзик, як тата керує машиною).

«ПАЛЬЧИКИ ТАНЦЮЮТЬ» – імітація пальчиками танцювальних рухів на столі..

Під час проведення тренувальних вправ слід пам’ятати, що вправляння стає цікавішим і ефективнішим, якщо набуває творчого характеру. Додавши трішки фантазії, руки дитини можна легко перетворити на казкових персонажів (лисичку, зайчика, вовка), на різноманітні предмети (будиночок, стіл, човник). Якщо ще й вивчити вірш і розіграти його за допомогою рук, то вже ніхто не згадає, що пальчикова гімнастика – це необхідна підготовча вправа для письма, оскільки дії з руками стають самостійними і мотивованими, підтримуються внутрішнім інтересом дитини до участі у своєрідній пальчиковій драматизації.

Після гімнастики слід виконати основні вправи – вправи з письма. Варто пам’ятати, що їх тривалість не повинна перевищувати 5 хвилин. Завдання батьків чи педагога під час організації та проведення їх полягає в пошуку додаткових стимулів, які б викликали в дітей інтерес і бажання виконувати непрості завдання. Таким стимулом, безперечно, можуть стати художні твори. Використання дитячої літератури в процесі підготовки до письма є необхідним засобом навчання, оскільки в школі під час виконання письмових вправ від дітей вимагається вміння уважно слухати, запам’ятовувати і відтворювати на папері сприйняту інформацію. Ось чому й підготовчі вправи з письма для дітей дошкільного віку повинні мати комплексний характер для розвитку всіх необхідних навичок.

/Files/images/лин 22.gif

Консультація для батьків:

«Психологічна готовність дитини до навчання у школі»

«Роки чудес» – так називають дослідники перші п’ять років життя дитини. Закладені в цей час емоційне ставлення до життя, до людей, наявність або відсутність стимулів до інтелектуального розвитку визначають подальшу поведінку та спосіб мислення людини.

Готовність дитини до школизалежить передусім від батьків. Якщо дитина відвідує дитячий садок, то це залежить від вихователів, адже підготовка дитини до школи передбачена програмою дитячого садка. Але ці програми не повністю враховують психологічні аспекти проблеми. Отже, перед психологамистоїть завдання розробки критеріїв і показників саме психологічної готовності дітей до навчання.

Особливої уваги потребують так звані «домашні діти», які не відвідували дитячий садок. Вони, як правило, менш комунікабельні, важче встановлюють контакти з учителем та однолітками, не дуже комфортно почуваються в колективі, бояться залишатись у школі без батьків.

Часто батьки, а іноді й учителі, вважають основними показниками готовності до школи ознайомлення дитини з літерами, вміння читати, рахувати, знання віршів та пісень. Однак дослідження показують, що це мало впливає на успішність навчання. Відсутність цих умінь не потребує спеціальної індивідуальної роботи з дитиною, оскільки їх формування передбачається програмою та методикою навчання.

Психологічна готовність до школи – це такий рівень психічного розвитку дитини, який створює умови для успішного опанування навчальної діяльності.

Компоненти психологічної готовності:

- мотиваційний;

- інтелектуальний;

- вольовий;

- емоційний;

- особистісний.

Мотиваційний компонент відображає бажання чи небажання дитини навчатися. Він дуже важливий, бо від нього залежить входження дитини в нову для неї діяльність, яка відрізняється від ігрової своєю обов’язковістю, розумовим напруженням, необхідністю подолання труднощів тощо. Розрізняють внутрішні, або пізнавальні, мотиви учіння, що характеризуються потребою в інтелектуальній активності, пізнавальним інтересом; і зовнішні, або соціальні, що виявляються в бажанні займатися суспільно значущою діяльністю, у ставленні до вчителя як до представника суспільства, авторитет якого є бездоганним. Внутрішні та зовнішні мотиви учіння складають внутрішню позицію школяра, яка є одним з основних показників психологічної готовності до навчання.

Про наявність внутрішньої позиції учня можна говорити, якщо дитина:

1) Ставиться до вступу до школи та до перебування в ній позитивно, навіть в умовах необов’язкового відвідування школи прагне занять специфічно шкільного змісту.

2) Виявляє особливий інтерес до нового, власне шкільного змісту занять, віддає перевагу урокам грамоти та лічби, а не заняттям дошкільного типу (малювання, співи, фізкультура тощо), має належне уявлення про підготовку до школи.

3) Відмовляється від характерної для дошкільного дитинства організації діяльності та поведінки (віддає перевагу колективним класним заняттям, а не індивідуальному навчанню вдома; позитивно ставиться до загальноприйнятих норм поведінки (дисципліни).

4) Віддає перевагу традиційному для навчальних закладів способу виявлення рівня її досягнень (оцінка) перед іншими видами заохочення, характерними для безпосередньо-особистісних відносин (солодощі, подарунки).

5) Визнає авторитет учителя.

При вивченні мотиваційної готовності до навчання необхідно насамперед діагностувати внутрішні мотиви (наприклад, шляхом бесіди). Педагогічна робота в перші тижні навчання дітей у школі має бути спрямована на формування внутрішніх мотивів навчання.

/Files/images/19053650005de4636c1b278fc31927a60073b553fc.gif

Інтелектуальний компонент готовності дитини до школи передбачає:

1) Обізнаність, яка характеризується обсягом знань про навколишній світ: живу й неживу природу, деякі соціальні явища тощо;

2) Рівень розвитку пізнавальної сфери, що визначається диференційованістю (перцептивною зрілістю), довільною концентрацією уваги, аналітичним мисленням (здатністю розуміти суттєві ознаки і зв’язки між явищами), раціональним підходом до дійсності (відносним послабленням значення уяви), логічним запам’ятовуванням.

Проводячи корекційну роботу з інтелектуально непідготовленими дітьми, необхідно використати ігри, які розширюють світогляд дитини, тренують увагу, пам’ять, фонематичний слух, моторику та логічні ігри. Вольовий компонент виявляється в умінні керувати своєю поведінкою, у певному рівні розвитку довільності пізнавальних процесів. Навчання в школі потребує довільного сприймання, тобто вміння не тільки слухати, а й чути вчителя, товаришів, довільного запам’ятовування й відтворення, вміння довільно виконувати дії, робити не тільки те, що цікаво, а й те, що потрібно, доводити розпочату справу до кінця.

Емоційний компонент готовності виявляється в тому, що дитина іде до школи із задоволенням, радістю, довірою. Ці переживання роблять її відкритою для контактів з учителем, новими товаришами, підтримують впевненість у собі, прагнення знайти своє місце серед однолітків. Важливим моментом емоційної готовності є переживання, пов’язані з самою навчальною діяльністю та її першими результатами.

У проведенні психокорекційної роботи необхідно вчити дитину формувати мету, засоби її досягнення, бачити кінцевий результат своїх дій, вчинків, брати на себе відповідальність. Можна використовувати також комплекс занять із психогімнастики.

Особистісний компонент готовності передбачає кілька показників:

Самооцінка дитини шестирічного віку. До початку навчання в школі у дитини має бути сформована адекватна самооцінка. Самооцінка визначає характер ставлення до різних видів діяльності, впливає на взаємини однолітками, вчителем, стимулює або затримує просування школяра в навчальній діяльності.

Наприкінці дошкільного віку дитина прагне узгодженості свого ставлення і оцінки оточення з оцінками і ставленням дорослого. Цією особливістю шестирічки треба вміло користуватись дорослим у формуванні самооцінки дитини. Адже самооцінка значною мірою визначає рівень активності особистості. Діти з високою самооцінкою почуваються в класі більш упевнено, сміливо, активно виявляють свої інтереси, ставлять перед собою вишу мету, ніж ті, хто за рівних умов занижує самооцінку.

Рівень домагань. На підставі самооцінки складається і рівень домагань, який, на погляд дитини, їй під силу. Популярність дитини у групі, її загальна самооцінка залежить насамперед від успіху, який вона намагається здобути в сумісній дитячій діяльності. Таким чином, якщо забезпечити успіх діяльності малоактивним шестирічкам, які не користуються значною популярністю серед дітей, то це може привести до зміни їхньої позиції і стати ефективним засобом нормалізації відносин з однолітками, підвищити самооцінку дітей, їхню впевненість у собі.

/Files/images/19053650005de4636c1b278fc31927a60073b553fc.gif

Навички спілкування:

- Сформованість у дитини ставлення до вчителя як до дорослого, який володіє особливими соціальними функціями.

- Розвиток необхідних форм спілкування з однолітками (уміння встановлювати рівноправні стосунки тощо).

Навички спілкування дитини з дорослим дуже важливі, але цього недостатньо для формування комунікабельності. Вони повинні доповнюватись розвитком уміння спілкуватись, взаємодіяти з ровесниками.

Пілкування з однолітками сприяє успішній адаптації в дитячому колективі, допомагає налагоджувати стосунки, зважаючи на думку оточення, без прагнення зайняти кращі ролі з використанням залякування, погроз, конфліктів. Сформованість уявлень дитини щодо певної статі і володіння відповідними формами поведінки.

Отже, готовність дитини до школи, її майбутній успіх тісно пов’язані з тим, як вона ставиться до школи, наскільки контактує з однолітками і дорослими, як поводиться в конфліктних ситуаціях.

/Files/images/126.gif

Психологічна готовність дитини

до шкільного навчання

Вступ дитини до школи - важлива подія у її житті. Діти по-різному переживають її залежно від психологічної готовності. Більшість дітей охоче йде до школи. Вони швидко включаються в навчальну діяльність, яка стає провідною в їх житті. Перехід дітей на положення школярів зобов’язує вчасно вставати, приходити в школу, дотримуватись правил шкільного життя незалежно від того, хочеться чи не хочеться це робити, виконувати обов’язкові завдання, переборювати труднощі в роботі.

Що таке психологічна готовність до школи?

Ці та інші питання хвилюють вчителів і батьків.

Всі психологи, що працюють з 6-річними дітьми, приходять до одного висновку: 6−річний першокласник за рівнем розвитку залишається дошкільником. Він зберігає мислення , власні дошкільному віку; у нього переважає мимовільна пам’ять (так що запам’ятовується, головним чином, те, що цікаво, а не те, що потрібно запам’ятати), специфіка уваги така, що дитина здатна продуктивно займатися тією самою справою не більше 10− 15 хвилин.

У дітей ще існують значні труднощі з довільною поведінкою: у дошкільному віці довільнісь тільки починає формуватися. Звичайно, дитина вже може якийсь час керувати своєю поведінкою, свідомо домагатися виконання поставленої перед нею мети, але вона ще легко відволікається від своїх намірів, переключаючись на щось несподіване, нове привабливе. Більше того, у дітей першого класу недостатньо сформований механізм регуляції діяльності, яка спирається на соціальні норми і правила. Їхня активність, творча ініціатива не можуть виявлятися в умовах твердих вимог, строго регламентованого спілкування. І якщо, наприклад, дитину сварять за те, що вона намалювала не червоне, як було потрібно, а зелене сонце ( на її думку, зелене сонце з червоними променями це — красиво) у неї замість розуміння шкільних правил виникає здивування, образа, страх помилитися наступного разу. Авторитарний стиль спілкування з 6−річними дітьми не просто небажаний - він неприпустимий і про це повинні пам’ятати батьки та вчителі.

Результати досліджень показують, що 6-річні діти мають більші фізичні та пізнавальні можливості , відносно вищу чутливість до навчання. В той же час необхідно врахувати, що вони відрізняються підвищеною збудливістю, емоційністю, досить швидкою втомлюваністю, нестійкістю уаги, ситуаційністю поведінки. Виходячи з цього вважається, що при аналізі психологічної готовності до школи висхідною одиницею має виступати специфіка дошкільного дитинства, взята в загальному контексті онтогенезу особистості.

Готовність дитини до школи передусім залежить від батьків, і від вихователів, якщо дитина відвідує дитячий садок.

Особливої уваги потребують діти, які не відвідували дитячий садок, — так звані домашні діти. Вони, як правило, менш комунікабельні, важче встановлюють контакти з учителями та однолітками, не дуже комфортно відчувають себе в колективі, бояться залишитись у школі без батьків.

Часто батьки вважають основними показниками готовності до школи знайомство дитини з літерами, вміння читати, рахувати, знання віршів та пісень. Дослідження показують, що це мало впливає на успішність навчання. Відсутність цих умінь не потребує спеціальної індивідуальної роботи з дитиною, оскільки їх формування передбачається існуючою програмою та методикою навчання.

Можна виділити такі компоненти психологічної готовності:

мотиваційний, інтелектувальний, особистісний, емоційний, вольовий, узагальнення переживань.

Мотиваційний компонент відображає бажання чи не бажання дитини навчатися. Він дуже важливий, бо від нього залежить входження дитини в нову для неї діяльність, яка відрізняється від ігрової своєю обов’язковістю, розумовим напруженням, необхідністю подолання труднощів. Дитина повиння проявляти особливий інтерес до нового, власне шкільного змісту занять, віддавати перевагу урокам грамоти та лічби, а не заняттям дошкільного типу (малювання, співи, фізкультури і т. ін.)

Інтелектуальний компонент готовності дитини до школи включає: обізнаність, яка характеризується обсягом знань про навколишній світ: живу і неживу природу, деякі соціальні явища. Дитина повинна володіти довільною концентрацією уваги, аналітичним мисленням (здатність розуміти суттєві ознаки і зв’язки між явищами), раціональним підходом до дійсності, логічним запам’ятовуванням; деяким вмінням й навичками звукового аналізу слів, підготовкою руки до письма.

Особистісний компонент готовності складається з цілого ряду показників: дитина повинна чітко усвідомлювати свою внутрішню позицію, статеву належність, мати навички самообслуговування, вміння підкоряти себе обставинам, поступатися, якщо це необхідно, своїми бажаннями. Аби влитися у класний колектив, знайти в ньому своє місце, включитися в загальну діяльність, дитина має володіти собою, рахуватися з думкою інших дітей, поважати цю думку, бути морально зрілою (знати норми поведінки, позитивно ставитися до норм, осмислено їх реалізувати у контактах з оточуючими). Особистісна готовність виявляється в умінні спілкуватися з учителем, учнями, у сформованості внутрішніх етичних норм та критичної самооцінки як новоутворень в особистісній сфері, у компетентності спілкування.

Емоційний компонент готовності дитини до навчання проявляється в тому, що вона іде до школи з задоволенням, радістю, довірою. Ці переживання роблять її відкритою для контактів з учителем, новими товаришами, підтримує впевненість у собі, прагнення найти своє місце серед однолітків

Вольовий компонент готовності виявляється в умінні керувати своєю поведінкою, у певному рівні розвитку довільності пізнавальних процесів. Навчання в школі вимагає довільного сприйняття, тобто вміння не тільки слухати, але й чути вчителя, товаришів, довільнго запам’ятовування й відтворення, вміння довільно виконувати дії, робити не тільки те, що цікаво, а й те що потрібно, доводити почату справу до кінця.

Узагальнення переживань проявляється в утраті безпосередньої поведінки, узагальненому сприйняті дійсності, у довільності поведінки. Втрата безпосередності у спілкуванні, набуття довільності як здатності підкоряти свою поведінку певним правилам і вимогам виступає суттєвим компонентом психологічної готовності до навчання.

Тому психологічне обстеження дитини, що вступає до школи дає змогу націлити вчителя на слабкі сторони учня; допомогти батькам у вирішенні виховних задач, з якими вони стикаються з перших днів навчання у школі; визначити сформованість суттєвих для шкільного навчання особливостей психіки дитини; розкрити індивідуальну своєрідність психічного розвитку дитини та її потенційні можливості; намітити, якщо це потрібно, напрями психологічної корекції особистості дитини.

Як визначити готовність дитини до школи

Початок навчання дитини в 1-му класі – це дуже відповідальний і досить складний період у житті дитини. Адже в житті малюка відбудеться багато змін: з’являться нові знайомства, нові взаємини, нові обов’язки. Зміниться вид діяльності: зараз основною діяльністю карапуза є гра, з приходом до школи основною діяльністю стане навчання.

У психології виділяють таке поняття, як «готовність дитини до шкільного навчання». Що означає це поняття, з чого воно складається, чим визначається? Загалом поняття «готовності дитини до школи» розглядається як комплексне і багатогранне, яке охоплює всі сфери життя і діяльності майбутнього першокласника, яке необхідно відразу розділити поняття педагогічної та психологічної.

/Files/images/af82ef4dacea2d5b9885d179db70e145.gif

Педагогічна готовність до школи

Під педагогічною готовністю, як правило, мається на увазі вміння читати, рахувати й писати. Однак саме по собі наявність лише цих вмінь та навичок не є гарантом того, що дитина буде вчитися успішно.

/Files/images/af82ef4dacea2d5b9885d179db70e145.gif

Психологічна готовність до школи

Психологічна готовність до школи включає такі компоненти:
фізіологічна готовність;
пізнавальна (інтелектуальна) готовність;
емоційно-вольова готовність;
соціальна готовність;
мотиваційна готовність .

/Files/images/af82ef4dacea2d5b9885d179db70e145.gif

Фізіологічна готовність дитини до школи

Фізична готовність до школи визначається фізичним розвитком дитини та її відповідністю віковим нормам, тобто дитина повинна досягти фізичної зрілості, необхідної для навчального процесу. Здорові діти краще пристосовуються до змін, пов’язані з початком навчання.

/Files/images/af82ef4dacea2d5b9885d179db70e145.gif

Інтелектуальна готовність дитини до школи

Інтелектуальна (пізнавальна) готовність пов’язана із відповідним рівнем розвитку пізнавальної сфери дитини: мислення, пам’ять, увагу, сприйняття, уява.

/Files/images/af82ef4dacea2d5b9885d179db70e145.gif

Мислення

На момент початку навчання в школі дитина повинна володіти певним запасом знань про навколишній світ, про себе, про природу, про інших людей, про відносини між людьми.
Наприклад, дитина повинна знати своє ім’я та прізвище, основні геометричні фігури (трикутник, прямокутник, коло), основні кольори. Володіти поняттям «більше» – «менше», «високий» – «низький», «широкий» – «вузький». Бажано, щоб дитина орієнтувався у просторі (розрізняв поняття «ліво» і «право», розумів значення понять «під», «над», «біля», «між»). Дитина повинна вміти порівнювати, аналізувати, узагальнювати, визначати головні і другорядні ознаки предметів і явищ.

/Files/images/зирка.gif

Увага

Чим вище рівень уваги, тим вища ефективність навчання. Навчання ставить перед дитиною нові завдання, несхожі на ті, які виконувалися під час гри. Шкільні завдання, на відміну від ігрових, містять більше нової інформації і вимагають більшого зосередження.

/Files/images/зирка.gif

Пам’ять

Безумовно, легше буде вчитися тій дитині, у якої добре розвинена пам’ять.
Достатній словниковий запас
Для успішного навчання є вміння дитини відповідати на питання, вміти висловлювати свої думки. Передумовою цих вмінь є достатній словниковий запас дитини.

/Files/images/зирка.gif

Розвинена дрібна моторика рук

Достатній розвиток м’язів рук, вміння виконувати пальчиками дрібні дії (наприклад, розвиток дрібної моторики рук) буде запорукою того, що дитина легко навчиться писати.
Розвивати мислення, увагу, пам’ять, дрібну моторику, розширювати словниковий запас можна і під час спеціальних ігрових занять з малюком (саме гра перетворює нудне навчання на цікаву і захоплюючу гру), і під час щоденного побутового спілкування.

/Files/images/зирка.gif

Емоційно-вольова готовність дитини до школи

Не менш важливою, ніж інтелектуальна готовність, є емоційно-вольова готовність дитини до навчання. Ця складова включає достатній розвиток волі, послаблення імпульсивних реакцій, вміння керувати своїми емоціями (наприклад, слухати, не перебиваючи). Емоційно-вольова готовність вважається сформованою, якщо дитина вміє ставити мету, докладати зусилля для реалізації мети, долати перешкоди, виконувати не цікаву, але корисну роботу.
Чи виконує Ваш малюк прості, але постійні доручення (наприклад поливати квіти)? Або прибирає чи за собою іграшки? Застилає чи свою постіль (хоча б за допомогою дорослих)? Чи не перебиває вас під час розмови? Дайте відповідь на ці прості запитання, ви дізнаєтеся, сформована у малюка емоційно вольова готовність.

/Files/images/7051.gif

Соціальна готовність дитини до школи

Наступний компонент – соціальна готовність. Це і бажання спілкуватися, і вміння встановлювати взаємовідносини з однолітками і дорослими, уміння поступатися, підкорятися інтересам дитячої групи, класу, повага до бажань інших людей. Взагалі, дитина поводиться з іншими дітьми в школі так, як бачить це і чує вдома. Тобто дитина у своїх взаєминах з іншими дітьми є дзеркалом того, які стосунки панують в сім’ї. Саме в родині дитина отримує перші зразки спілкування.

/Files/images/7051.gif

Мотиваційна готовність дитини до школи

Мотиваційна готовність сформована, якщо у дитини є бажання ходити до школи, є прагнення здобувати знання, дізнаватись нове, цікаве, виконувати нову соціальну роботу.

/Files/images/1830178qyjed01h98.gif

Кiлькiсть переглядiв: 32