Андріївські вечорниці

2016-12-13

Вихованці старшої групи «Барвінок» разом з вихователем Мігович Л. Г. та музичним керівником Бородатою О. В. відтворили народні традиції та звичаї у захопливому дійстві, присвяченому дню Андрія Первозваного, одному з найбільш шанованих молодіжних свят Калита, або Андрія.

Святкується воно увечері 13 грудня за новим стилем, або ж 31 листопада за старим. Тобто за старим стилем це відбувалось в ніч з листопада на грудень, в ніч напередодні зими. Воно співпало із значно пізнішим християнським святом апостола Андрія Первозванного.

В Калиті яскраво простежуються дві сюжетні лінії, перша пов'яза­на з культом сонця, друга — із шлюбною магією. Це свято припадає на найбільш темний період року, коли як кажуть, день до обіду. При допомозі магічних ритуалів люди намагалися допомогти сонцю розгорітися. Найтісніше пов'язаний з культом сонця вогонь, в тому числі домашнє вогнище, тому на Калиту так широко використову­вались атрибути печі та знаряддя праці, якими господиня поралася коло вогню — кочерга, хлібна лопата, рогачі, горня, сажа. Обрядовий хліб — калита також нагадує сонце, він обов'язково круглий, як сонце, в середині з діркою, до того ж вимазаний медом. Золотий мед, принесений бджолами (божими мухами) також символізував сонце і широко вико­ристовувався в цей день. Ним намащува­ли калиту, іноді жартуючи, хлопці вмочали пальці в мед і мазали дівчатам вуста, щоб солодкі були. З меду готува­ли і напої на калиту.

На Андрія неодруже­на молодь знову задумувалася над своїм майбутнім, адже через місяць, після Водохрещі, тобто після 19 січня, почнуться зимові весілля. Тому ряд магічних ритуалів та гадань направлені на те, щоб причарувати судженого або дізнатися, чи відбудеться весілля цієї зими, а чи доведеться колодку тягти.

Більшість продуктів на Андріївські вечорниці приносили парубки, це була парубоча складка, проте дівчата теж брали в ній участь. Кожна дівчина приносила муку і брала участь у приготуванні калити. Крім калити, дівчата випікали бала­бушки для гадання. Воду на балабушки потрібно було нести з кринички чи ополонки в роті. Не кожній дівчині це вдавалося з першого разу. Хлопці пере­стрівали дівчат, про щось запитували, смішили, дівчата, заливаючись сміхом, розбризкували всю воду. Декому по 5-6 разів доводилось бігати до ополонки.

Страви в цей день були пісні: різноманітні каші, капусняки, горох, голубці, гриби, риба, а надто варенички, з чим їх тільки не готували з капустою і картоплею, з смаженою цибулею і квасолею, вишнями, а також спеціально позначені для хлопців з сіллю, перцем, мукою, попелом або клоччям.

За допомогою червоного дівочого пояса або стрічки калиту підвішували до сволока, перепускаючи пояс через гак для дитячої колиски. Калита підіймалася вгору:

«У небо, наша калита, у небо, а ти, сонечко, підіймись та на нас подивись. Ми калиту чіпляємо. На місяць поглядаємо, свою долю-радість закликаємо...»

Парубків, яким вдалося скуштувати калиту, величали Андріями, на голову їм дівчата одягали вінки з барвінку, прикрашені колосками жита, пшениці, пучечками калини і цілували в уста. Іноді дівчата теж пробували кусати калиту, але вони, як правило, їздили на рогачах.

Найбільше місця на Андріївських вечорницях відведено гаданням, чого тільки не придумують дівчата і па­рубки, щоб дізнатися про майбутню долю. Гадання відбуваються як в середо­вищі самих лише дівчат, поки хлопці ще не прийшли, так і після вечері, коли дівчата гадають, а парубки спостерігають та тлумачать гадання. В колективних, змішаних гаданнях на перше місце виступають вже не магічні, а ігрові моменти. Гадань, ворожінь на Андрія відомо дуже багато, вони дещо відрізня­ються в різних районах та селах.

Як було вже сказано, крім калити, в цей вечір дівчата обов'язково випікають балабушки, кожна позначає свою. Коло дверей ставили низенький ослінчик, застеляли його чистим рушничком і викладали кожна свою балабушку. Вводили собаку, перев'язували його як старосту на весіллі, навхрест со­лом'яними перевеслами і дивились, яку першу балабушку з'їсть, та перша заміж піде, яку не зачепить — та сидітиме в дівках, а яку надкусить і залишить, ту парубок покине, якщо візьме балабушку в зуби і далеко занесе, то і доля закине дівчину в далекі краї. До собаки іноді промовляли: "Передні балабушки - це пари, а задні за ними дружки і бояри! Песику, хапай".

Передбачити долю могли і півні, дівчата вносили їх з сідала до хати і пускали на долівку, де були заздалегідь підготовлені купка зерна, мисочка з во­дою і дзеркало. Якщо півень перш за все стане клювати зерно — дівчина вийде заміж за гарного господаря, буде жити в достатку; почне пити воду — за п'яницю піде; стане дивитися у дзеркало — чоловік буде ледащо, вертітиметься перед дзеркалом і на чужих молодиць поглядатиме, а якщо, борони, боже, щось наробить на підлозі — то дівчина покриткою буде, як кажуть в народі, «в пелені принесе».

Передбачали долю і при допомозі воску, розплавляли його над свічкою, виливали в тарілку з холодною водою і дивилися, що ж там вийде: обручка — заміж піде, квіточка — буде дружкою на весіллі, гребінець — ще довго розчісува­тиме дівочі коси. По воскових фігурках, що спливали на воді, відгадували і професію судженого.

Знімали дівчата по одному чобітку чи черевику і вимірювали від стола до порога, чий перший чобіт на поріг стане, та перша заміж піде. Іноді чоботи перекидали через хату або ворота і дивилися, куди носком впаде — туди і заміж піде. Хлопці часто в засідці чекали миті, коли чоботи почнуть падати, а потім брали собі, який кому до вподоби та й дрочилися з дівчатами, на одній нозі далеко не пострибаєш, от і доводилось обіцяти викуп: макітру вареників, танок, поцілу­нок, після чого парубки повертали чобо­ти, а подекуди власноруч взували дівчат.

Після веселощів і танців в хаті молодь продовжувала свої вечорниці на вулиці. Тут були і гадання, і жарти, і навіть збитки. Дівчата рахували кілки на плоті: “ вдівець, молодець ...”, - і по останньому кілку визначали, за кого заміж підуть, до того ж, якщо кілок буде з корою, суджений буде багатий, без кори — за бідного піде, деякі уявлення можна було отримати і про його зовнішність: рівненький кіл символізував стрункого статного козака, кривий — навпаки.

Бігали до сусідів під вікна підслухо­вувати про що в хаті говорять. Почує дівчина, як мати втихомирює дитинку: «Сядь, посидь», затривожиться — сидіти до наступної осені в дівчатах, слова «йди», «піди» — віщують, що заміж піде, «дай», «подай» — рушники подаватиме.

На Поділлі дівчата не лише слухали під вікнами, а й зверталися до господарів із запитаннями, наприклад: «Тітко Горпино, де Ваші ключі?», на що господиня відповідала: «Мої ключі на полиці, щоб ви всі до року були молодиці», або ж «Бабо Соломіє, де Ваші кури?» — «Мої кури у вівсі, щоб ви повіддавалися всі». За таку відповідь дівчата щиро дякували. «А моя мама не знали, — розповідала Боброва Ганна Василівна з села Оль­гопіль Чечельницького району, та й ска­зали; «На подра кури сіли», на що у відповідь почули: «Щоб ви каменем сіли». Розгнівані дівчата могли ще й не те виробити — двері прив'язати або пеньком підперти, хвіртку зняти, кота в комин кинути.

Проте на такі пустощі більше були здатні хлопці, особливо діставалося тим господарям, котрі не пускали на гулянку своїх дочок. Пустуючи, парубки по­любляли також міняти ворота закоха­ним. Отож вранці батькам доводилось розпитувати сина чи дочку, на якому кутку села шукати свої ворота, брати пляшку та йти ближче знайомитися з майбутніми сватами.

Дівчата ж були більше заклопотані гаданням. Деякі магічні дії вони вико­нували вдома на самоті, щоб ніхто не бачив. Так, наприклад, ще на Катерини (7 грудня) дівчата зашивали в спідниці конопляні зернята і носили їх при собі до Андрія, а ввечері в день свята, схо­вавшись від сторонніх очей в саду чи на городі, «сіяли коноплі» і тричі обходи­ли грядку, торкаючись спідницею землі і промовляючи: "Андрію, Андрію, на тобі конопельки сію, спідницею волочу, бо дуже заміж хочу."

Перед тим як лягати спати, дівчата умивалися і не втиралися, а клали рушник під подушку, вірили, що в такий спосіб можна побачити судженого уві сні. Під ліжко клали миску з водою і двома прутиками (місточком), щоб приснилося, як суджений переводить через місток.

Колись вечорниці були дуже поширені. На них молодь ближче знайомилася, окремі риси пізнавали і там собі пару вибирали. Було так заведено, що кожне село і, навіть вулиця мала „свою" хату для вечорниць. Молодь платила господині борошном, печеним хлібом, полотном... Цікаво й те, що на ті самі вечорниці рідним братам і сестрам не дозволялось ходити - була повага до старших: молодші слухалися своїх старших братів чи сестер, чого б варто повчитись молоді нині.

Та Андріївські вечорниці були особливими. Хлопці з дівчатами встигали порозважатися і їм збитки зробити для годиться. У цей вечір, щоб хлопці не зробили, то їм все прощали, бо така традиція існує, що на Андрія кожен хлопець „пустує".

Чого тільки хлопці не вигадують, щоб тільки дівчатам збитки зробити: біля хати ниткою снують вулицю, по якій з вечорниць дівчата додому повертаються; ставлять опудала (середину гарбуза вичищають, „очі" й „рот" прорізують і в гарбуз свічку засвічену вставляють). Ворота знімають, але неподалік залишають, щоб бать­ки швидко вранці знайшли, бо дівчата пізно додому повертаються і пізно прокидаються. Хлопці шибки у вікнах малювали або папером вікна затуляли, - і це було найсмішніше. В хаті темно, всі сплять, бо думають, що ще ніч.

Андріївські вечорниці - це веселе і колоритне дійство, жарти і сміх, який охоплює не тільки молодь, а й усіх. Збитки - жарти, пустощі, здебільшого хлопців, які дозволялись тільки в Андріївську ніч.